Джулія Рейвен - Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен

Глава 7

Додому я йшла у пригніченому настрої. І без того жахливий день чоловік допоміг зіпсувати до кінця. Хотілося прийняти гарячий душ, скоріше піти відпочивати та забутися до ранку у приємному сні. Але подарунок батькові сам себе не придбає. Та й пристойної сукні на таке помпезне свято у мене не було. А ганьбитися завтра, та ще й у компанії Ігоря, не хотілося. Щоб чоловік вкотре з задоволеною усмішкою довів татові, що кращий за мене.

Цього я точно не могла йому дозволити. Не після всього, що Ігор зробив та сказав.

Батько любив влаштовувати розкішні вечірки та запрошувати відомих людей міста до себе у заміський будинок. Дорогий кейтеринг на будь-який смак, відомі ведучі, жива музика.

Думаю, що завтра буде не менш крутий захід. Як-не-як ювілей, серйозна дата.

Тож зараз потрібно закинути у квартиру сумку зі студентськими контрольними, швидко повечеряти і пройтися торговельним центром у пошуках нового вбрання та потрібного подарунка.

Вже на підході до під'їзду я помітила сусіда, який гуляє зі своєю собакою. Фірмові кросівки, обтягуючі потужні стегна світлі джинси та біла футболка. Ще один ідеальний чоловік, без жодного недоліку. Руслан погладив за шию Дейзі, котра щось захоплено шукала у газоні.

Ну чому він не на роботі?

Я машинально розвернулась і, закрокувавши в інший бік, спробувала залишитися непоміченою. Хотілося розчинитись, сховатися, зникнути. Зараз мені було настільки незручно, що здавалося, я легко можу провалитися під землю, майже до самого ядра планети, і там згоріти від сорому.

— Не кажи вчорашня ця любов остання.... Ти моя черешня, Таню, моя Таня, — долинуло мені хрипке в спину. Кисень відразу перестав надходити в мій організм, змушуючи в черговий раз задихатися від вигляду цього нахаби.

Господи, все ж таки помітив.

Я злякано завмерла, немов спійманий на місці злочину злодюжка, і не наважувалася обернутися до сусіда обличчям. Все моє нутро кричало, щоб я бігла. Бігла, не розбираючи дороги, аби тільки подалі від сексуального сусіда.

— Двері зачинилися, а я ключі залишив у квартирі, — мої плечі опинилися в полоні його гарячих рук. Я злякано сіпнулася, відчуваючи, як моя шкіра під його пальцями палає, як від опіку.

Ось в чому справа. Йому потрібні лише ключі? Не я. Чомусь від цієї думки стало так прикро, що я, глухо схлипнувши, не змогла стримати перших сльозинок.

— Тань, ти чого? — різкий ривок, і я зустрілася з непідробним занепокоєнням у янтарних очах навпроти. — Що трапилося? Дейзі, а ну повернися, люба, — Руслан покликав собаку, яка весело побігла уперед. — Тань, твій мудак щось учудив? — проникливий тихий голос сусіда прорвав у мені дамбу, що стримувала вибух ридання. Я закрила обличчя долонями і розревілася. Так голосно й надривно, що аж саму себе стало шкода.

Як же я принизливо почувалася. Нікому я не потрібна. Некрасива, невпевнена в собі... А ще треба гідно пережити завтрашнє свято у компанії мого чоловіка-мудака. Посміхатися всім, прикидатися щасливою родиною, брехати батькам, їхнім друзям.

Господи, як же погано!

— Та ти можеш нормально пояснити, що сталося? — Руслан розлютився на моє мовчання і струснув за плечі, ніби намагався привести мене до тями. Але його жест мав протилежний ефект — я розплакалася ще сильніше.

— Хто тебе образив? — в очах сусіда помітила явне занепокоєння. Чи це мені тільки здалося?

— Ні… ніхто, Руслане, ніхто не образив, — крізь сльози пробурмотіла. І для більшої переконливості захитала головою, — просто… просто… — я не домовила, знову зайшлася в істеричному плачі.

— Що просто, Таню? Що просто? — не вгавав Руслан. А мене здолало дике бажання розповісти йому все… поскаржитися на всіх… Але я не змогла. Натомість я випалила: — Завтра у тата ювілей… а в мене ні подарунка, ні сукні гарної… Всі гості будуть на мене дивитись, а в мене нічого немає... Господи, що ж мені робити? — завила, як поранене звірятко і без дозволу уткнулася в могутні груди сусіда. І на мій подив він мене не відштовхнув, а міцніше притиснув і почав гладити по маківці як маленьку дитину. Шморгаючи носом, я насолоджувалася приємними відчуттями і не хотіла, щоб цей момент закінчувався. Як же він приємно пахнув.

— Тань, — Руслан акуратно підняв моє обличчя, витираючи великими пальцями мокрі щоки, а потім шию обпекло ніжним дотиком його руки. Ця нехитра ласка змусила мою шкіру покритися армією дрібних мурашок. Якусь мить сусід мовчки дивився мені в очі, а потім тихо запитав: — Ти щось пила на роботі? Коньяк, вино? Мартіні? Апероль? — він з усмішкою перерахував можливі варіанти.

— Що? — я скривджено стрепенулась, запитливо вигнувши брову. — Чому ти так вирішив?

— А чого ж тебе так накрило?

Я затнулася від незручності. Ось що він про мене подумав. Що я неадекватна і під градусом.

— Ні, Руслане, я твереза! — сіпнулася, щоб піти, але вкотре за день сусід не дав мені це зробити. Він різко схопив мене за талію і ривком повернув назад.

— Пусти! — я гнівно зашипіла. — Пусти, у мене ще справ повно, — безпорадно виривалася з міцних лещат цього зухвалця, — іди гуляй зі своєю собакою. Дейзі чи як там її. А мені дай спокій!

— Тань, та заспокойся ти, — зі смішком Руслан притис мене до себе, поки я лупцювала по його кам'яних грудях кулаками. Здавалося, йому все було байдуже. Він тихо сміявся і тримав мене. Ну точно скеля з м'язів, а не людина.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍