Дар'я Бура - Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»

повідомив начальник управління ФМС Петро Ярош, передає РІА «Новости».

• В результаті обстрілу бойовиками «ДНР» з системи залпового вогню загальноосвітньої школи № 57 загинули чотири людини, ще вісім отримали поранення різного ступеня тяжкості, семеро з них доставлені в лікарні. Про це повідомляють у прес-службі Донецької ОДА.

Також сайт 62.ua повідомляє, що в результаті влучання снаряда в зупинку вулиці Поліграфічна та маршрутку № 17 загинули 8 осіб.

2 жовтня 2014 року

• Зведення новин

На блокпосту біля населенного пункту Міус на Луганщині загинув український військовий.

Про це під час брифінгу повідомив речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

Загалом за добу, як зазначив Лисенко, один загиблий, 18 поранених. Речник ІЦ РНБО також повідомив, що наразі лишають невпізнаними 552 тіла загиблих, вони потребують експертизи ДНК.

• У Раді нацбезпеки та оборони спростовують інформацію комбата Семена Семенченка про захоплення терористами двох терміналів Донецького аеропорту.

Про це повідомив речник інформцентру РНБО Андрій Лисенко.

Проте за словами речника прес-центру АТО Владислава Селезньов:

«Сьогодні о шостій годині ранку бойовики широким фронтом із застосуванням стрілецької зброї розпочали штурм донецького аеропорту».

• Російський Первый канал показав у своєму сюжеті, як терористи так званої «ДНР» стріляють з гранатомета по зайнятому українською армією аеропорту з вікна житлового будинку.

• Сотні російських військовослужбовців, включаючи спецназівців, залишаються на території України, а поблизу російсько-українського кордону зосереджені близько 20 тисяч солдатів.

Про це заявив у четвер представник НАТО, пише Reuters.

3 жовтня 2014 року

• Ірина Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

СЕРГІЙ АНДРЄЄВ («КАСПЕР») (05.11.1983 — 03.10.2014). ДУК «Правий сектор»

І «Данді» з «Каспером» сварились,

Та як потрапили у бій,

Пораненого «Данді» виніс

З-під бою «Каспер» на собі.

Але зла куля залетіла

І неживим друг «Каспер» впав.

А він боровсь за Україну,

за старий льотний термінал...

(Василь Лютий «Аеропорт»)

Із жовтня 2014-го терористи почали атакувати Донецький аеропорт із новими силами — технікою й особовим складом. Під час боїв третього жовтня загорівся старий термінал, і терористи під прикриттям своїх димових шашок спробували зайняти його частину. У тих боях, врятувавши поранених «Данді» й «Фрола», майже одразу гинуть 19-річний друг «Скельд» із Києва і 30-річний «Каспер» із Дніпра. Усі — з ДУКу.

Мама знала, де він: хлопець вирішив не приховувати, аби найближчі не розпитували побратимів і невідомими шляхами не розшукували його місцезнаходження.

Щоб «если вдруг что» — вони першими знали, де він. Щоб їм не повідомляли через соцмережі, через волонтерів, побратимів чи що гірше — через всіляких доброзичливців. Галина Петрівна щодня помічала, як син змінюється і стає дорослішим, серйознішим. Там, у Пісках, він вперше зрозумів, що таке смерть, що таке втратити друга й побратима, зрозумів, що таке вчасно сховатися від міни в першому-ліпшому гаражі, що таке стояти на варті усю ніч, вслухаючись у постріли, вдивляючись у спалахи від розривів то ближче, то далі, виглядаючи в тепловізор, чи бува не «заблукали» біля них чужинські диверсанти.

А потім був ДАП. Старий термінал. І «Каспер» був одним із перших добровольців, які виступили з лави — на аеропорт.

— Мам, я еду в Донецкий аэропорт, — напружено, але спокійно сказав Сергій під час однієї з розмов.

— Сережа, ты смотри там сам... — Галина Петрівна знала, що там уже небезпечно, але не хотіла телефоном зі слізьми вмовляти сина передумати чи випросити залишитися в Пісках. — Вы, главное, друг другу помогайте, не оставляйте в беде, что бы ни стало там. Тяните друг друга, что будет сил.

І «Каспер» поїхав на летовище.

— Ходим, мам, тут по трупам, некому их забрать — только вот сейчас, только что, начали грузить понемножку тела на машины, чтобы вывезти.

— Господи, сынок... я даже не знаю, что сказать... вы главное вместе с ребятами держитесь, я тебе говорила, помнишь, друг за друга...

— Друг за друга, — повторив Сергій з якоюсь надією, — друг за друга будем, мам, и за нашу землю, вот эту вот, черную мерзлую землю...

Важко уявити, що переживав Сергій в таких «АДських» буднях, важко припустити, як було матері чути про такий жах від власного сина й розуміти, що він заглядає смерті в очі, а потім перекидає через плече свій автомат і йде на варту далі.

Галина Петрівна заплакала, але так майже беззвучно, як мабуть, тоді плакала в трубку, коли розмовляла з сином — тихо, без схлипувань, щоб він не чув і не помітив.

— У нього ж там друзі такі вірні з’явилися, знаєш, справжні, яких тут в миру й не знайдеш «днем с огнем». Серьожа Коваль, Андрій Широков... І ще один товариш був, також Серьожа. Казали вони мені потім, що шустрим «Каспер» був: глядь, а він уже на кілька метрів попереду — йде собі, жартує і сміється. І їм його зараз бракує... Тим, хто дожив. Андрій Широков загинув через два роки на Світлодарській дузі. А отой Серьожай повідомив синовій дівчині, що Сергій загинув.

Сергій Андрєєв

Перед смертю «Каспер» задзвонив своїй сестричці — Каті, бо мати була на роботі.

— Сережа звонил, — одразу після братового дзвінка сестра набрала Галину Петрівну. — Велел передать тебе, что у него все хорошо, что жив-здоров. И если получится, ну, если связь у них будет еще сегодня, то вечером еще тебя наберет.

Але ввечері Сергій так і не подзвонив. І вранці звістки від нього не було. І лише через три дні до Галини Петрівни прийшла Аня й розповіла про непоправне.

Вона показала мамі смс-повідомлення від Сергієвого побратима: «Сергій загинув». А за тим повідомленням Анина смс-відповідь: «Це що, жарт такий?», і побратим додав: «Ні, це правда: Серьожа загинув». Аня все одно не повірила, тому й не наважувалася розповісти про таке батькам Сергія.

— Ми з нею миттю поїхали в «Правий сектор» підтвердити чи спростувати. Нам сказали, що це правда: він загинув із Святославом, із «Скельдом» — хлопчикомз Києва. Зрештою, ні я, ні чоловік, ні доня, ні Аня до кінця не вірили, допоки ми не побачили його тіла у день похорону. І хоч ми їздили раніше в лікарню Мечникова, але нам з донькою чомусь не показали його тіла без представника від «Правого сектору».

А далі