Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

Повірений трохи зніяковів — ті, що знали його тільки в суді, навряд чи в це повірили б, — та з деяким ваганням відказав:

— Але ж батько ваш хотів, щоб це залишалося таємницею…

На її блідих щоках виступив легкий рум’янець.

— Містере Марвін, ви справді гадаєте, що це стосується теперішніх обставин? Мій батько ніколи не розповідав мені про свої справи, і зараз я можу дізнатися про його побажання лише через незнайомого джентльмена, про котрого ніколи навіть не чула, поки не отримала батькового листа. Містер Росс — мій новий друг, але я йому повністю довіряю і хочу, щоб він був присутній. Звісно, — додала вона, — якщо це не заборонено батьком. О! Пробачте, містере Марвін, якщо я нечемна з вами, але я потрапила в таку халепу і так переживаю, що не можу повністю взяти себе в руки.

Вона заплющила очі, а ми з адвокатом поглянули один на одного і чекали, намагаючись здаватися незворушними. Врешті вона оговталася і вже спокійніше сказала:

— Прошу! Прошу вас, не думайте, що я невдячна за вашу доброту і за те, що ви прибули сюди так швидко. Я справді вам вдячна і цілком довіряю вашому рішенню. Якщо вважаєте, що так буде найкраще, ми залишимось наодинці.

Я підвівся, але містер Марвін заперечно махнув рукою. Він, вочевидь, був задоволений її ставленням, бо як заговорив, то в голосі його й поведінці відчувалася сердечність:

— Аж ніяк! Аж ніяк! Ваш батько не зробив ніяких застережень, а я піду вам назустріч, і взагалі, так, напевне, буде краще. Судячи з того, що ви розказали про хворобу містера Трелоні та інші події, потрібно, щоб із самого початку стало зрозуміло, що на випадок трагічного розвитку подій ви мусите керуватися інструкціями вашого батька. Адже, зрозумійте мене, його інструкції обов’язкові для всіх. Вони настільки жорсткі, що він уповноважив мене стежити за виконанням його вимог. Прошу, повірте раз і назавжди, що батько ваш повинен перебувати у своїй кімнаті й за жодних умов нічого не можна переставляти у ній чи з неї виносити. Ось він залишив мені список речей, які заборонено чіпати.

Міс Трелоні мовчала. Вона мала зажурений вигляд, і, вважаючи, що знаю цьому причину, я запитав:

— Ми можемо побачити список?

Обличчя міс Трелоні негайно посвітліло, але одразу ж посмутніло, коли озвався адвокат, — а він, очевидячки, був готовий до такого запитання:

— Тільки тоді, коли я буду змушений скористатися своєю владою повіреного. Я приніс цей документ із собою. Ви побачите, містере Росс, — сказав він із тою діловою переконливістю, яку я помітив уже раніше в його професійній роботі,— як чітко довіритель викладає свої вимоги, не залишаючи місця для жодних маневрів. Документ викладений його власними словами, за винятком певних правових формальностей, і я запевняю вас, що нечасто бачив надійніші папери. Навіть я особисто не маю повноважень допустити найменше відхилення від інструкцій без очевидного порушення довіри. А це, звісно ж, неможливо.

Мабуть, останні слова він додав, щоб уникнути закликів до його співчуття. Проте йому не сподобалась позірна різкість, тож він докинув:

— Я справді маю надію, міс Трелоні, що ви розумієте моє щире і безсумнівне бажання зробити все, що в моїх силах і в межах моїх повноважень, аби полегшити вашу біду. Але ваш батько керувався у всіх своїх діях якоюсь власною метою, котрою він зі мною не поділився. Наскільки я розумію, в його настановах немає жодного непродуманого слова. Хоч яку ідею він мав на оці, та це була ідея всього життя, яку він вивчав з усіх можливих боків і був готовий захищати кожен її пункт. Боюсь, я вас засмутив, і мені через це дуже прикро, бо бачу, що ви вже і так забагато витерпіли. Але у мене немає вибору. Якщо ви колись захочете про щось порадитись, я обіцяю прибути негайно в будь-який час дня чи ночі. Ось моя приватна адреса, а ось адреса мого клубу, де мене зазвичай можна знайти вечорами.

Він вирвав аркуш із записника і передав міс Трелоні. Вона подякувала. Він потиснув нам обом руки і пішов собі. Насилу зачинились за ним двері в холі, як увійшла місіс Грант. Вона була така засмучена, що міс Трелоні встала зі смертельно блідим обличчям і запитала:

— Що сталося, місіс Грант? Знову якісь проблеми?

— Мені дуже жаль, міс, але усі слуги, крім двох, повідомили мене, що хочуть покинути наш дім. Вони обміркували цю справу між собою, і дворецький говорив від імені усіх. Вони кажуть, що готові відмовитися від своєї платні і навіть заплатити за те, що йдуть без попередження, аби лиш піти сьогодні.

— Яку причину вони наводять?

— Жодної, міс. Кажуть, що їм дуже шкода, але сказати їм більше нічого. Я запитала Джейн, старшу покоївку, міс, вона тримається окремо і залишається працювати, — то вона сказала мені по секрету, що слуги втовкмачили в свої дурні голови, ніби в будинку є привиди!

Ми мали б посміятися, але нам було не до сміху. Я не міг дивитися на обличчя міс Трелоні та сміятися: на ньому відбився біль, який був підтвердженням нав’язливої думки. Тієї миті мені здалося, ніби і в моїй свідомості зародилася глибока темна підозра, в якій я сам собі не зважився б зізнатися.

Розділ VI

Підозри

Першою опанувала себе міс Трелоні. Вона з гідністю мовила:

— Дуже добре, місіс Грант, нехай ідуть! Сьогодні ж заплатіть їм місячну платню. Досі вони були дуже добрими слугами, а йдуть від нас із поважної причини. Не слід очікувати надмірної відданості від тих, кого опанував страх. Ті, що залишаються, надалі повинні