Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

перейшли в кабінет, де почали так голосно і бурхливо сперечатись, що мені аж незручно стало. А міс Трелоні була на межі нервового зриву. Бідолашна дівчина! Для неї це був час трагічних переживань, і її внутрішні сили практично вичерпались.

Врешті-решт вони вийшли: сер Джеймс попереду, з похмурим обличчям, непроникним як у сфінкса, доктор Вінчестер — одразу ж за ним, обличчя його було бліде. У мене виникла думка, що незадовго до цього воно було червоне. Сер Джеймс попросив міс Трелоні пройти в кабінет і запропонував мені увійти також. Коли ми зайшли, сер Джеймс обернувся до мене і сказав:

— Доктор Вінчестер пояснив мені, що ви друг міс Трелоні та знаєте досить багато про цю справу. Напевне, ваша присутність принесе нам користь. Я вже знаю вас як проникливого юриста, містере Росс, хоча й не мав честі зустрічатися з вами раніше. Доктор Вінчестер запевняє мене, що вас цікавлять деякі факти, пов’язані з цією подією, тож доречно було б ознайомити вас з усіма її аспектами. Що ж до мене, то я вірю лише в наукові таємниці, а ця радше схожа на спробу замаху чи пограбування. Все, що я можу тут сказати: перед наступною спробою злочинцям не завадили б кілька елементарних уроків анатомії, бо здається, вони в цьому зовсім не тямлять. Якщо їхня мета — пограбування, то очевидно, що вони попрацювали на диво неефективно. Ну, та це вже не моя справа.

Тут він дістав табакерку і, нюхнувши велику щіпку тютюну, повів далі:

— А тепер про пацієнта. Якщо не брати до уваги його хворобу, то зараз можна сказати лише те, що в містера Трелоні сильно виражений приступ каталепсії. Ми нічого не можемо вдіяти, лише підтримувати його сили. Загалом я схвалюю спосіб лікування доктора Вінчестера і певен, що тільки-но виникне якась незначна зміна, він зможе з нею добре впоратися. Це цікавий випадок, дуже цікавий, тож якщо виникне щось нове чи аномальне, буду радий приїхати в будь-який час. Є тільки одна річ, до якої я хочу привернути вашу увагу, і я звертаюся саме до вас, міс Трелоні, бо це на вашій відповідальності. Доктор Вінчестер поінформував мене, що у цій справі ви дієте не на власний розсуд: вас обмежують інструкції, які дав містер Трелоні. Я наполегливо рекомендую перенести пацієнта в іншу кімнату чи бодай забрати зі спальні всі ці мумії. Ще б пак! Достатньо помістити будь-кого в отакі умови, оточити його такою колекцією жахів і примусити вдихати запахи, які вони виділяють… Ви вже маєте докази того, як діють такі отруйні аромати. Ця сиділка — Кеннеді,— здається, так ви казали, лікарю, — ще не вийшла зі стану каталепсії, а ви, містере Росс, як мені казали, вже трохи відчули схожий вплив.

Знайте, — тут його брови насупилися ще більше, а губи стиснулись, — якби орудував я, то наполіг би, щоб пацієнта помістили в інше оточення, або облишив би цей випадок. Доктор Вінчестер вже знає, що я ще раз надам консультації тільки після виконання цієї умови. Але я вірю, що ви як добра дочка стежитиме за здоров’ям і розумом вашого батька, а не потуратимете його примхам. Радий оголосити вам, що ще не прийшов той день, коли Британський музей поміняється функціями зі шпиталем Святого Томаса. Гарного дня, міс Трелоні. Я щиро сподіваюсь, що скоро побачу вашого батька при доброму здоров’ї. Пам’ятайте, якщо ви виконаєте мої умови, то я до ваших послуг у будь-який час дня чи ночі. Гарного ранку, містере Росс. Сподіваюся, незабаром ви зможете мені відзвітувати, докторе Вінчестер.

Коли він пішов, ми стояли мовчки, поки не затих стукіт коліс його карети. Першим заговорив доктор Вінчестер:

— Гадаю, буде коректно сказати, що з погляду медицини він має рацію. Зізнаюсь, я був готовий накинутись на нього, коли він поставив свою умову, але в той же час він правий щодо лікування. Він не розуміє, що у цьому особливому випадку є щось дивне, й не зможе збагнути, як ми зв’язані інструкціями містера Трелоні. Звісно…

Тут його перебила міс Трелоні:

— Докторе Вінчестер, ви також хочете кинути цю справу чи бажаєте продовжити її на вже відомих вам умовах?

— Кинути! Міс Трелоні, я ніколи не облишу цієї справи, поки у вашому батькові жеврітиме життя!

— Отже, — сказала вона, — якщо сер Джеймс Фрере представляє фахівців, то вони мені більше не потрібні. Він знає про стан мого батька не більше, ніж ви, і якби був такий зацікавлений, як ви, то не наполягав би на такій дрібниці. Але я, певна річ, потерпаю за бідного батька, тож якщо зможу виконати умови сера Джеймса Фрере, обов’язково це зроблю. Сьогодні я попрошу містера Марвіна прийти сюди і проконсультувати мене щодо меж батькових побажань. Якщо він вважатиме, що я можу вільно діяти на власний розсуд, я не вагатимусь і зроблю це.

Незабаром доктор Вінчестер покинув нас.

Міс Трелоні сіла писати до містера Марвіна листа, в якому розповіла про стан справ, попросила відвідати її і принести з собою всі папери, які могли б пролити бодай якесь світло на цю справу. Вона послала листа каретою, яка повинна була привезти повіреного, і ми, набравшись терпіння, чекали на його приїзд.

Шлях від Кенсингтон-Пеліс-Гарденс до Лінкольн-Інн-Філдс недовгий, але він здається нескінченним, коли чекаєш на того, хто ним їде. Проте всі речі підвладні Часу, й уже за годину містер Марвін був із нами.

Він розумів нетерплячість міс Трелоні й, дізнавшись про хворобу її батька, сказав:

— Ми можемо поговорити про побажання вашого батька, тільки-но ви захочете цього.

— Як вам завгодно, — відповіла вона.

— То, може, поговоримо зараз? — він поглянув на мене і пробурмотів: — Щоправда, ми не самі.

— Я запросила сюди містера Росса, щоб він допомагав мені,— відповіла вона. — Зараз він уже знає так багато, що я хочу, аби він дізнався ще більше.