Дмитро Стельмах - Фарс-мажор

то скупіший. Отож від сьогодні бойкотую все швейцарське. Ніколи моя рука не надягне швейцарського годинника, не відкриє рахунку в швейцарському банку, швейцарського сиру в рот не візьму, ноги моєї не буде в Швейцарії! Ні цього року, ані наступного. Принципи важливіші за будь-що.

Пішов до ірландської пивниці «О'Браєн», замовив два келихи світлого українського пива, випив за здоров'я Руслани.

Зразу таке просвітлення настало, що просто на серветці нашвидкуруч накидав присвяту співачці. Не квінтьєма, знаєте, не дуже сильно, а так, експромт, порух душі, гордість за землячку.

РУСЛАНІ Я зроду не бачив таких вихилясів, Твої «Дикі танці» підкорюють світ, Ти найкраще з усіх шоу-асів Неймовірний здійснила політ. Увесь Стамбул роззявив пельку, І мовчки дивився на нашу Руслану, Що, пригадали нашу земельку? Це вам на пам'ять про Роксолану! Тепер от маєте, шановне панство, Наступного року всі приповзете до нас, Це вже, по-всьому, виходить, як хамство, Не бачити й не чути України клас. Я дякую, Руслано, тобі за силу дику, За справжнього мистецтва резонанс, За те, що фарисеям ти зацідила у пику, За вправний український контрданс!

Ні, для Зірки це заслабенько буде, треба, щоб вірш відлежався, може, щось додам, відредагую, тоді побачимо. Бо поезія похапцем не робиться. В поезії, знаєте, кожне слово має грати живою енергією бездоганного стилю, полум'ям небайдужого серця, світитися золотим сяйвом довершеності.

Після цього вирішив прогулятися красенем Хрещатиком. Як то погарнішав, причепурився Київ! Як завжди мучився, шукав громадського туалету. Нема ніде! Як завжди вийшов із становища, завітавши до Українського дому. Музею Леніна, за старим стилем. Всім раджу, місце перевірене. Дякуватимете мені.

17 травня, понеділок

Дев'ятнадцята річниця горбачовської Постанови про подолання пияцтва та самогоноваріння! Саме того першого удару по великій державі, яку ми так легковажно втратили!

Я давно хотів написати квінтьєму про ту ганебну постанову. Гривень так на двісті. Я ніколи не пробачу Горбачову черг за вином, де я згаяв найпродуктивніший час свого життя. Моя безкомпромісна оцінка тієї постанови не підлягає ніякому перегляду.

Отож поснідав, сьорбнув свого домашнього червоного для натхнення, сів на балконі, закурив мій улюблений «Біломор». І розпочав:

ПРО НАТХНЕННЯ Михайлові Горбачову Я сидів із тихою задумою на власному балконі, В руках стискав притрушену пилком газету, Мені почулося, як біля річки заіржали коні, Від несподіванки аж похолонули долоні, Й прийшло натхнення приірпінському поету. Воно прийшло за келихом домашнього вина, Що надзвичайно легко вранці п'ється, І так приємно тверезить – воно й не дивина, Бо трунку сього не торкнеться часу сивина, Нехай же він неспинно в чарки ллється. Нехай не знає він ніколи утиску нового, Всіляких заборон, указів, вето, циркулярів, Ми вже проходили колись уроки від лихого, Так званого перебудови архітектора крутого, Який і досі не протер ще скельця окулярів. Ми вберегли Масандри скарб від супостата, Не дали знищити святу лозу Бахчисарая, Ховали, де могли, вино і коньяки від ката, Того, що в органи міг стукнути на батька й брата, Того, кого Господь за гріх такий карає. Отак воно було на фінішній прямій соціалізму, Боронь нас, Боже, ще раз таке лихо пережити, Сухий закон призвів до ладу катаклізму, Жбурнув нас в час перехідного анархізму, Не забувайте цього, можновладці-неофіти.

Мене часто запитують на творчих зустрічах, чому я так багато уваги приділяю темі алкоголю в своїй творчості. Відповідаю коротко і ясно: це моє хобі. Мені часто кажуть, що пити зараз не модно. Відповідаю коротко і ясно: я людина старомодна і за модою ніколи не гнався. Я просто люблю життя. Дихати повними грудьми, йти з високо піднятою головою, дарувати людям добро.

Подзвонив Мотрі, спитав, як у неї з алкоголем.

Мотря відповіла, що сьогодні в її холодильнику нічого немає.

Попросив Мотрю ніколи не приймати від чоловіків запрошення випити. Пояснив, що коли вони пропонують випити, у них на думці зовсім інше. Не випивка. А далекосяжні плани.

– А які у них плани? – не зрозуміла Мотря.

– Скористатися низьким самоконтролем жінки! – попередив я. – Це у них у крові.

– А чому? – допитувалася Мотря.

– Так влаштований світ.

– А це добре, чи погано? – не вгавала Мотря.

– Це приклад споживацького ставлення до життя чоловіків, – закінчив я розмову.

18 травня, вівторок