В. М. Білоконьов - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади строком на 2 роки, за ч. 1 ст. 366 КК на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати такі ж посади строком на 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів засудженому остаточно визначено покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади строком на 2 роки. У касаційному поданні прокурора зокрема ставиться питання про порушення судом вимог ст. 70 КК при визначенні Д. остаточного покарання за сукупністю злочинів. Верховний Суд України касаційне подання прокурора залишив без задоволення і відзначив, що не відповідає фактичним обставинам справи доводи подання про порушення судом вимог ст. 70 КК. Оскільки відповідно до вимог закону суд, призначивши покарання за кожний злочин окремо, визначає покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Визначивши Д. за сукупністю злочинів остаточне покарання у виді позбавлення волі на 2 роки з позбавленням права обіймати посади строком на 2 роки, суд тим самим поглинув призначене засудженому за ч. 1 ст. 366 КК більш м’яке покарання з позбавленням права визначені посади на 2 роки[91].

Вищевказане рішення Верховного Суду України викликає сумніви з наступних підстав. Дійсно основне покарання у виді 2 років позбавлення волі є більш суворим чим основне покарання у виді 2 років обмеження волі, однак це ні яким чином не впливає на те, що призначенні за ці злочини додаткове покарання — позбавлення права обіймати посади строком на 2 роки, є однакові як за видом так і за розміром, а тому відповідно до вимог п. 21 постанови Пленуму поглинанню не підлягають[92], як між собою, так і додаткове покарання більш суворим основним покаранням.

У судовій практиці виникають питання про застосування принципів призначення покарань, у випадках призначення різних видів додаткових покарань за окремі злочини. На нашу думку, в даному випадку не застосовується принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим і принцип часткового складання покарань, оскільки згідно вимог ст. 72 ч. 4 КК — додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. У п. 22 постанови Пленуму вказано, що якщо за злочини, що входять до сукупності, призначені різні види додаткового покарання, то вони мають бути зазначені у вироку з наведенням відповідних розмірів та строків і при призначенні остаточного покарання, оскільки виконуються самостійно (ч. 4 ст. 72 КК)[93]. Така точка зору і у В.І. Тютюгіна.

7. Якщо за декілька окремих злочинів призначаються декілька додаткових покарань різних видів, то усі вони повинні бути приєднані (без поглинення і складання між собою) до остаточного визначеного за сукупністю злочинів основного покарання, бо згідно з ч. 4 ст. 72 КК різновидні додаткові покарання у всіх випадках застосовуються одночасно[94].

8. Зі змісту ч. 1 ст. 70 КК випливає, що при визначенні остаточного покарання, стосовно як основних, так і додаткових покарань суд має право обрати один й той самий принцип їх призначення за сукупністю (наприклад, поглинення чи складання). Але це зовсім не означає, що у всіх випадках суд зв’язаний у своєму виборі і завжди повинен обрати лише один і обов’язково однаковий такий принцип як до основних, так і до додаткових покарань. Закон (ч. 1 ст. 70 КК) наділяє суд правом вільного вибору принципів призначення покарання за сукупністю злочинів. Тому, виходячи з потреб індивідуалізації покарання, враховуючи обставини конкретної справи, особу винного, а також специфічні властивості окремих видів покарань, суд має право щодо основних покарань застосувати один принцип приведення їх у сукупність (наприклад, поглинення), а стосовно додаткових — інший (наприклад, складання)[95].

На нашу думку, в останньому прикладі місцевий суд мав право одночасно застосувати принцип поглинення менш суворого основного покарання більш суворим, а також принцип часткового складання призначених додаткових покарань в межах 3 років позбавлення права обіймати посади.

Деякі процесуальні питання, які виникають при призначенні додаткових видів покарань за сукупністю злочинів.

Зміни вироку суду, які погіршують становище засудженого.

Згідно роз’яснень п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних із виконанням вироків» № 11 від 21 грудня 1990 р., не підлягають розгляду в порядку, передбаченому ст. 411 КПК, питання, які погіршують становище засудженого. Зокрема, не можна у такому порядку призначити покарання за кожний злочин окремо, якщо суд призначив покарання тільки за сукупністю злочинів, або призначити покарання за сукупністю злочинів, якщо його було призначено за кожний злочин окремо[96]. Однак інколи, суди не виконують ці вимоги закону.

Приклад: Районний суд вироком від 13.09.2005 р. засудив Н. за ч. 4 ст. 191 КК із застосуванням ст. 69 КК на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади строком на 2 роки, за ч. 5 ст. 191 КК із застосуванням ст. 69 КК на 4 роки позбавлення волі із позбавленням права обіймати певні посади строком на 2 роки з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. Постановою місцевого суду від 13.09.2005 р. уточнено резолютивну частину вироку та на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів Н. призначено остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади строком на 2 роки з конфіскацією майна. Верховний Суд України вирок суду змінив, а постанову суду скасував і відзначив, що згідно з вимогами закону не підлягають розгляду в порядку, передбаченому ст. 411 КПК, питання, які зачіпають суть вироку, погіршують становище