Давид Гроссман - З ким би побігати

— Як се тривало?

Довелося розповідати про початкові класи, коли Рої не відходив од нього ні на крок і не дозволяв йому дружити з кимось іще, і у нього були в запасі різні покарання, які він накладав на Асафа щоразу, коли підозрював, що той намагається зрадити їхню дружбу. Найгіршим було покарання мовчанкою — цілі тижні, коли він відмовлявся відповідати Асафу, але при цьому все-таки не відходив од нього. Траплялись у Рої і страшенні напади люті, наприклад, коли Асаф захотів податися в скаути, але врешті змушений був з важким серцем відмовитися від своєї затії. Йому тоді лестило, що його так потребують і так його люблять.

Асаф замовк, ковтнув слину і задумався ненадовго.

У середніх класах уже все змінилося.

— Але деталі не мають значення, — сказав він.

— Вони мають вельми велике значення, — заперечила Теодора.

Він так і знав, що вона це скаже, і посміхнувся — це вже була їхня власна маленька гра.

Теодора пішла на кухоньку, поставити воду для кави і звідти гукнула Асафу, щоб він говорив далі. Асаф розповів, як у сьомому класі, приблизно три роки тому, дівчатка почали звертати увагу, який Рої красунчик. Він справді тоді дуже підріс і вилюднів, і дівчатка стали пачками закохуватися в нього, і він їх теж кохав — усіх підряд, і просто-таки грав на їхніх почуттях. Асаф промовив це, намагаючись не здатися ханжею, а черниця на кухоньці усміхнулася вицвілим синьо-червоним шпалерам.

— Але дівчатка йому не мстили, — здивовано зауважив Асаф. Навалившись на стіл, він розмовляв радше сам із собою, ніж із Теодорою. — Навпаки. Уявляєте, вони ще змагалися за його любов, сиділи на перервах і пасталакали про те, який у нього вигляд, та що йому личить, та яку стрижку він зробить, та як спритно рухається, коли грає у баскетбол.

Якось Асаф, зовсім випадково, сидів за дівчачим деревом на шкільному подвір’ї і слухав, що вони торочать про Рої: дівчата говорило про нього немов про якесь божество чи принаймні кінозірку. Одна з них похвасталася, що збирається провалитися з математики, щоб опинитися з ним в одній групі. А друга сказала, що іноді молиться, щоб Рої трохи занедужав — і тоді вона зможе піти в поліклініку й полежати на кушетці, на якій його оглядали!

Асаф поглянув на черницю, сподіваючись, що вона посміється з ним разом з оцих дурбецалок, але Теодора не розсміялася, а тільки попросила його розповідати далі, а він... Краще б йому помовчати, але він був уже не в змозі стримати те, що рвалося з нього — немов гігантська котушка, що почала розмотуватись. Він уже багато років так не розмовляв із сторонньою людиною, та й з близькою теж... Це напевно через монастир, подумав він, або через цю маленьку кімнатку, схожу на сповідальню, яку він одного разу бачив у церкві в Ейн-Каремі. А потім він отямиться і взагалі забуде, що одного разу сидів у кімнатці на вершині башти й розповідав незнайомій черниці усі ці дурниці.

— Асафе, я чекаю, — нагадала Теодора.

І він розповів, як у восьмому класі завдяки дівчатам Рої став чимось ніби... як би краще сказати... ніби царським намісником у класі. І Асаф зібрався пояснити, що це означає, але Теодора нетерпляче махнула рукою:

— Так-так, цар сього класу, знаю я, звісно, ну ж бо далі, будь ласкавий!

Асаф здогадався, що вона вже чула щось подібне від Тамар — які-небудь баєчки про хлопців і дівчат. Він подумав: можливо, вона і слухає його з такою втіхою тому, що його балаканина нагадує їй про Тамар. І в ньому знову ворухнулося те саме тепло, і він уявив, що Тамар якимсь робом присутня в кімнаті, як невидимка. Припустімо, сидить долі біля вдоволеної Дінки і тихенько гладить її голову. А може, він сам зараз говорить з нею, розповідає, як Рої став дружком Ротем — перша найвельможніша пара їхньої школи.

— Це було давним-давно, — пробурмотів Асаф. — Після тої дівчини Рої змінив уже чотирьох подружок, а то й більше.

Сьогодні це Мейталь, і через неї Рої вимагає, щоб Асаф закохався в Дафі, бо саме цього хоче Мейталь. Рої навіть натякнув, що це стане умовою подальшої їхньої дружби з Асафом.

— Все! Це вже не важливо! — стріпнувся Асаф. — Це так, дурниці, дрібні бризки.

— Важливо, вельми важливо, — м’яко сказала Теодора. — Ще не розумієш ти, агорі му[10]? Як пізнаю тебе без дрібних деталей? Як повідаю тобі історію серця мого? — А побачивши, що не переконала, встромила очі йому просто в зіниці. — Бо Тамар теж попервах не хотіла повідати все: невже се важливо, та невже се цікаво? — а я превеликим зусиллям навчила її, що немає нічого важливішого за дрібниці, отсі наші ґудзички і грошики. А вона, щоб ти знав, упертюха велика, куди більша за тебе!

І Асаф кинув опиратися — ніби якийсь тягар зняли у нього з плечей, навіть голос його змінився, і розповів про Дафі, про те, що вона все вже розрахувала: і гроші, й успіх, і славу свою майбутню. І раптом виразно зрозумів, чому ж йому така неприємна Дафі: вона завжди змагається з усіма, завжди порівнює свою удачливість з удачливістю інших, завжди підраховує свої виграші і втрати, й тому виникає відчуття, ніби кожна людина на землі щосекунди кує лихо проти когось, чатує, коли її ближній розслабиться, щоб підставити його...

— Є на світі й такі люди, — мовила черниця, миттю