В. Таль - Незвичайні пригоди бурсаків

Марко подивився байдуже, – мовляв, робота то й робота, бо не знав, яка вона саме, а Самко засмутився й зітхнув.

Подивився Старий уважно на Самка, але нічого не сказав.

– Готова в тебе вечеря? – запитав він Кваска.

Сіли вечеряти ранком. Балакали про якесь готування на Дніпрі.

З дальшої балачки добрав Самко, що надумали розбійники пограбувати на Дніпрі байдак з крамом, а для того забили на не дуже глибокому місці гострі палі, щоб на них настромився байдак та пробив дно. Половина розбійників перевдягається селянами та допомагає рятувати отого байдака, витягають його на мілке, а потім наскакують інші і починається колотнеча.

Аж ось знову одчинилися двері і з’явилися дві дивні для бурсаків постаті. Прийшов чернець у новісінькій рясі, у каптурі на голові, з вервичкою в руці, навіть аж одгонить від нього ладаном та воском, а другий – селянин у полотняній одежі, шкапових поруділих черевиках з батіжком та уздечкою в руках, так мов тільки що він одвів коня на попас.

«Оце так ускочили. Ну, та ще селянинові нічого, може, не буде, що набрів сюди, мабуть, ненароком, а ченцеві вже не виходити звідціль», – подумав Самко.

Але чого ж ця поява отаких чужих для розбійників людей не дивує нікого? Навіть на них не звертають уваги. А вони, оті, ще й посідали на ослоні, мов дома. Он чернець уже й роздягається. Сідають до столу.

Зрозумів нарешті Самко, що чернець та селянин – ті, що ходили на розвідки та підслухи.

«Ось як у них. Кому зможе спасти на думку десь там, що за ним пильно стежить, прислухається та розглядає розбійник, а не поважний чернець або селянин з батіжком? Хитра робота!» – думав Самко.

Сівши вечеряти, селянин докладно розповів, що в Чернігові навантажується купецький байдак, та коли він рушить до Києва. Він балакав з вантажниками. Чернець розповів, що на тому байдаку їхатиме монастирський скарбник, везтиме багато грошей.

Через яку хвилину ще з’явилися двоє – з них один, ну, як є сіверський купець, у добрячій чумарці нових блискучих чоботях, а другий – молодий панок, що тільки мов прибув з Москви, в оксамитовому кунтуші, довгих білих панчохах і черевичках з мідяними бляшками, на голові трикутній брилик укривав біле волосся з кіскою ззаду, при боці тонка шпага.

З оцих уже Самко не здивувався, знаючи, що й вони прийшли з підслухів.

Панок та купець передяглися, сіли до столу і розповіли про той самий байдак. Купець сказав, який крам везтимуть та скільки його, а панок сповістив, хто їхатиме на байдаці, скільки буде озброєних людей та яка зброя.

Виходило, що байдак ще десь навантажувався, а тут уже знали все про нього.

На третю ніч знову пішли всі на свою роботу, але знову не взяли бурсаків. Старий уже до них не забалакував, а тільки поглядав задумливо.

Казав Квасок, щоб вони йшли з ним до склепу та вибрали собі одежу та й чоботи, так Самко мов не почув, а той удруге не казав. Нащо їм чужа одежа, коли в Самка думка тікати?

Марко теж погодився. Йому однаково, чи тут бути, чи кудись іти. Що Самко скаже, те й добре.

А Самко міркував про втечу. Другого ходу не було, як тільки тікати печерами. Уже десь мусить бути їм кінець. Ну, нехай вони будуть хоч і на десять верстов, а десь є ж і двері. А для Марка хоч які двері, то ніщо, – хоч нехай яка міцна буде колодка біля дверей, то Маркові так її скрутити, які іншому – голову горобцеві. А от коли тільки вибрати час для втечі, – чи коли всі дома та полягають спати, чи коли вони підуть на ніч на свою роботу. Найкраще, мабуть, тоді, коли всі дома. Вони полягають собі, нічого не думавши, та заснуть утомлені, тоді можна й тікати. А вони з Марком підуть, мов на майданчик погуляти. Хоч і незручно тікати отак, мов злодіям, але нічого не поробиш. А хіба оце гаразд, що їх привели сюди та й держать, мов полонених? Як привітають, так і одповідають.

Почав Самко частенько ходити на майданчик, а до того ще й Квасок нічого не каже, сам посилає погуляти на сонечко. Уже Самко знає сам туди дорогу. І, ходячи туди, він переніс, непомітно для Кваска, свої сакви, Маркову патерицю та хліб і поховав усе в кущах на майданчику. Ще треба взяти свого пістоля, але вже тоді, коли йти, бо він висить на стіні там, де вся зброя, і дуже помітний, бо незграбний та поіржавілий.

Ранком, а по-тутешньому вже увечері, з’явилися всі з роботи, понаносили всякої всячини, різного краму.

Таки вони впіймали того байдака, взяли трохи, що їм було треба, та гроші й зброю. Старий і його товариство найбільше раділи зброї, балакали скількох людей вони зможуть тепер озброїти.

«Гей, якби не тягла до себе, не приваблювала запорізька січ, то він з Марком пристали б до оцих людей, та ба...» – думав Самко.

Коли все товариство спало, Самко підштовхнув Марка, і вони, одчинивши помалу двері, пішли, навіть Квасок не чув. Пощастило Самкові взяти непомітно й свого пістоля.

Ось уже вони на майданчику. Швидко одягли сакви, пішли в першу поворотку печери, що була зразу біля входу. Спершу