Лоретта Граціано Брюнінг - Керуй гормонами щастя

буває такою, на яку ви сподівалися. Коли життя не виправдовує очікувань, обрати наступний крок може бути досить важко. Щоб змінити напрямок, люди часто вдаються до негативного мислення. Можна сказати собі: «Яка різниця, усе одно нічого не спрацює!» І майже завжди можна знайти докази того, що ці слова є правильними.

Ви можете заперечити, що з вами таке неможливе, тому що ви спираєтеся виключно на факти. Мало хто усвідомлює, що насправді шукає підтвердження власних очікувань. Проте це безпосереднє завдання мозку. У світі, що перевантажений фізичними сигналами, мозок націлений на сканування навколишнього простору в пошуках інформації, яка б підтверджувала його очікування, замість витрачати обмежені ресурси на випадкові імпульси.

Очікування VS Реальність

Людина змушена постійно генерувати очікування, щоб наповнити свій світ сенсом. Наприклад, коли ви читаєте, то безперервно прогнозуєте, які букви з’являться далі і яким буде значення наступного слова. Коли інформація на сторінці збігається з очікуваннями, відбувається невеликий викид дофаміну. Тоді людина формує наступний прогноз і знову чекає сплеску дофаміну. Ви розумієте сенс слова, навіть коли воно написане з помилкою або в ньому відсутня одна з літер, оскільки ваші очікування заміщають відсутні елементи. Для вас це настільки природно, що ви цього навіть не помічаєте, аж поки невідповідність не стає настільки серйозною, що підвищення рівня кортизолу змушує вас перечитати речення ще раз.

Приблизно так само мозок постійно робить прогнози щодо принципів дії навколишнього світу. Коли прогноз не справджується, виникає відчуття загрози виживанню, поки людина не вносить корективи до свого прогнозу. Отже, ми постійно шукаємо засоби поліпшити свої прогнози щодо поточної реальності. Щоразу, коли людина правильно пророкує потенційну небезпеку або перешкоду, викид дофаміну викликає в неї приємні емоції.

Коли людина каже собі: «У таких, як я, немає шансів», їй приємно від усвідомлення, що вона розуміє закони цього світу. Вона будує свої прогнози так, щоб уникнути розчарування. Зрозуміло, ця людина «спирається на факти». Ось тільки її мозок сам вирішує, які факти брати до уваги. Голодний лев не почне гонитви за газеллю, яка пасеться десь біля небокраю. Слон, що страждає від спраги, не витрачатиме час на стежку, що не веде до водойми. Мозок людини прагне обрати такий шлях, що на ньому винагорода за зусилля буде найсуттєвішою, а ризик – мінімальним.

Прогнозування соціальних винагород

Тварина мусить задовольнити свої соціальні потреби, якщо хоче забезпечити поширення власних генів. Коли вона отримує соціальну винагороду, наприклад у вигляді уваги сильного союзника або бажаного партнера, гормони щастя формують нейронні шляхи, що допоможуть їй отримувати більше подібних винагород у майбутньому. Мозок ссавців постійно прогнозує, у який спосіб домогтися задоволення соціальних потреб. Коли ви робите крок назустріч соціальній винагороді, відбувається сплеск дофаміну, який спонукає зробити наступний крок. Якщо вам удалося наблизитися до роботи мрії або бажаної події, або вам просто хтось посміхнувся на знак схвалення, дофаміновий ланцюжок посилюється. Однак унаслідок метаболізму приємні відчуття незабаром закінчуються, і людина знову прагне їх повернути. Було б добре мати гарантовану формулу отримання соціальних винагород, але, на жаль, усупереч усім нашим зусиллям, соціальні очікування іноді завершуються розчаруванням.

Буває, що мавпа чистить шкіру свого родича і нічого не отримує навзамін. Іноді примат приділяє увагу самиці, але та його ігнорує. Кортизол стимулює тварину спробувати інший спосіб, але після кількох невдач їй буває складно вирішити, на що спрямувати зусилля. Тому ми часто використовуємо вже випробувані мієлінізовані нейронні шляхи, що сформовані в нас ще з дитинства. Електричний імпульс прямує ними без усіляких перешкод, і людина використовує ту модель поведінки, що приносила результат у минулому. Можливо, ця модель полягає в тому, щоб заробити тачдаун в американському футболі або спостерігати в компанії друзів за грою улюбленої команди. Зрозуміло, це не означає задоволення реальних потреб виживання, але синтез дофаміну відбувається і в тому випадку, коли ви очікуєте отримати соціальну винагороду. Мозок на ґрунті власного досвіду прогнозує, якою буде ця соціальна винагорода. Можливо, у вашому оточенні її отримувала людина, що приготувала смачний обід або вирішила складне рівняння, чи той, хто після кількох годин пошуків знайшов відкритий бар. Існує нескінченно багато способів отримати соціальну винагороду, але саме на базі тих, що довели свою ефективність у минулому, вибудовуються найміцніші очікування.

Багато хто отримує соціальні винагороди завдяки негативному мисленню. Вони бачать, що інші підтримують критичний настрій, і висловлюють критичні зауваження, щоб отримати приємні відчуття від викиду гормонів щастя. Коли ці приємні відчуття зникають, усе повторюється.

 Чому цей світ розчаровує

Ви не матимете викиду дофаміну, якщо щодня вертатиметеся до тієї самої водойми з рибою. Необхідно постійно знаходити глибшу та більшу водойму, тому що ту винагороду, яка у вас уже є, мозок сприймає за належне. Перш ніж звинувачувати в цьому «наше суспільство», замисліться щодо результатів наступного дослідження.

Учені видресирували мавп так, що за виконання певного завдання ті отримували листя шпинату. Якось замість шпинату їм запропонували несподівану нагороду – солодкий яблучний сік. Рівень дофаміну в мавп неймовірно зріс, оскільки цукор забезпечує більшу кількість енергії для виживання. Синтез дофаміну – це спосіб мозку сказати: «Ось це дійсно задовольнить твої потреби. Намагайся отримати ще!» Протягом декількох днів мавпам продовжували давати яблучний сік, але рівень дофаміну почав знижуватися. Зрештою в один із днів дофамінової відповіді на сік не було взагалі. Сік залишався таким самим солодким, але він більше не був новою інформацією. Функція дофаміну – програмувати нові очікування. А оскільки піддослідні мавпи вже чекали на те, що отримають сік, це не було для них винагородою і не стимулювало синтез дофаміну.

Завершення експерименту виявилося вельми бурхливим. Учені дали мавпам листя шпинату замість соку. Тварини почали лютувати: вони верещали, кидалися на прути клітки, жбурляли листя шпинату. Це було для них неймовірним розчаруванням, але вчені отримали важливу інформацію.

Мозок ссавців безперервно порівнює винагороду, що була отримана, з очікуванням. Якщо винагорода перевершує очікування, починається синтез дофаміну. Якщо винагорода не відповідає очікуванням, мозок реагує викидом кортизолу. Подібні нейрохімічні «американські гірки» мотивують тварин не припиняти пошуки, що забезпечує виживання в кожному конкретному випадку. Однак коли подібні спади і підйоми відбуваються постійно, комфортний ритм життя руйнується