Люсі Мод Монтгомері - Енн у Домі Мрії

сюди із собою ніж. Він не мореплавець — інакше якось іще можна було б пояснити такий екстравагантний його вигляд. Мабуть, він належить до однієї з тих родин, що живуть по той бік затоки. Дядько Дейв каже, що в них там є чудила.

— Мені здається, дядько Дейв упереджений. Усі тамтешні мешканці, яких я бачу в церкві, дуже милі на вигляд. О, Гілберте, яка краса!

Маяк Чотирьох Вітрів був зведений на відножині стрімкої скелі із червоного пісковику, що випиналася в затоку. По один, протилежний її бік, звивалася на обмілині срібляста піщана гряда, по інший — довге пасмо червоних скель, що здіймалися над усипаними галькою бухтами. Тому берегові знані були чари й таємниці штормів і зір. Велике усамітнення панує тут. Такого усамітнення немає в лісі — там повсюди нуртує звабливе, дружнє, шелестке життя. Але море — могутня душа, що невпинно стогне від великої печалі, якої не може ні з ким розділити і яка довіку схована в її глибинах. Ніколи нам не збагнути його безмежної таємниці — ми можемо лише брести, зачаровані, по самому її краю. Ліси кличуть нас на сотні голосів, проте один-єдиний голос у моря — сильний голос, у музиці якого тонуть наші душі. Ліси нагадують людей, проте море належить до товариства архангелів.

Енн і Гілберт застали капітана Джима на лавці біля маяка, де він закінчував виготовляти прегарну, цілковито оснащену іграшкову шхуну. Капітан підвівся й привітав їх із тією м’якою, невимушеною ґречністю, що так бездоганно йому личила.

— Гарний день був нині, пані Блайт, — а тепер, насамкінець, усе показав, на що здатний. Ви не хочете посидіти тут, доки згасне це світло? А я саме зробив оцю забавку для Джо, сина свого небожа із Глена. Я був пообіцяв йому таку зробити, а тоді мовби як пожалів, бо його мати дуже розсердилася. Вона боїться, що малий так і в море втече, коли я буду його до витребеньок заохочувати. Але що ж я міг удіяти, пані Блайт? Я обіцяв йому, а я вважаю, що це мовби як підло — порушити обіцянку, дану дитині. Сідайте, прошу вас. Посидіти годинку — то недовго.

Вітер віяв з берега; море під його подихом бралося довгими сріблястими брижами, а мерехтливі тіні скель ширяли понад водою там і тут, наче велетенські прозорі крила. Сутінки опускали завісу фіолетової темряви на піщані дюни, де метушилися чайки. У небі де-не-де маяв шовковий серпанок туману. Уздовж видноколу на якорі стояли флотилії хмар. Над відножиною в море незмигно дивилася вечірня зоря.

— Хіба не варто подивитися на це? — мовив капітан Джим з любов’ю та гордістю власника. — Така місцина гарна й від ринку далеко. Ні тобі купівлі-продажу, ані прибутків. І не треба ні за що платити — оце небо й це море задарма, — без грошей, без ціни… А скоро й місяць зійде. Мені ніколи не набридає дивитися, який може бути схід місяця над цими скелями, над морем і гаванню. Щоразу це несподіванка.

І місяць зійшов; і вони споглядали його диво й чари в тиші, у якій не потребували ні цілого світу, ні одне одного. Потім усі піднялися у вежу, і капітан Джим показав їм маяк та пояснив, як він улаштований. Аж ось вони вийшли в їдальню, де хмиз у каміні ткав химерний візерунок із язиків полум’я, забарвлених у мінливі, невловимі, породжені морем кольори.

— Я сам поставив цей камін, — мовив капітан Джим. — Від уряду такої розкоші нам і чекати годі. Бачте, який кольоровий вогонь виходить із цього дерева. Коли хочете й собі такого хмизу для каміна, пані Блайт, я вам привезу. Сідайте. Зараз заварю вам чаю.

Капітан Джим подав Енн стільця, попередньо знявши з нього газету й велетенського рудого кота.

— Тікай, друзяко. Твоє місце на канапі. Треба десь покласти цю газету, доки я знайду час, щоб дочитати там повістину. Називається «Шалене кохання». То не мій улюблений вид літератури, я просто читаю, щоб подивитися, як довго авторка зможе її тягнути. Шістдесят другий розділ — а весілля, як я бачу, нітрохи не ближче, ніж у першому. Коли до мене приходить малий Джо, я мушу читати йому оповідки про піратів. Дивно, як то діти, невинні створіння, люблять ці страшні криваві історії?

— Геть як наш Деві, — мовила Енн. — Він теж тільки й воліє читати таке, де звідусюди ллється кров.

Чай капітана Джима виявився божественним напоєм. Капітан, мов дитина, тішився компліментам Енн, хоч і майстерно вдавав незворушність.

— Вся таємниця в тім, що я не шкодую вершків, — удавано байдуже мовив він. Капітан Джим не чув про Олівера Венделла Холмса, але вочевидь погодився б із думкою цього письменника про те, що «великі серця не люблять малих сметанників».

— На вашій стежині ми зустріли дуже дивного чоловіка, — мовив Гілберт, беручись до чаю. — Хто це був?

Капітан Джим усміхнувся.

— Маршал Еліот. Сам-то він добрий чоловік, але вряди-годи так і втне дурницю. Ви, напевне, думали, чого то він перетворив себе на дивовижу з тих, які на ярмарках показують.

— Він сучасний назорей[16] чи юдейський пророк, що лишився тут від давніх днів? — запитала Енн.

— Ні те, ані інше. Політика — ось причина всіх його витівок. Усім тим Еліотам, Крофордам і Мак-Алістерам на політиці й світ зав’язало. Вони народжуються лібералами чи консерваторами, залежно від обставин, і так і живуть — лібералами чи консерваторами, і вмирають лібералами чи консерваторами, і що вони собі думають робити на небесах, де, певно, і політики немає, я не можу уявити. Маршал Еліот народився лібералом. Я сам, як то кажуть, поміркований ліберал, але в переконаннях Маршала й нітрохи поміркованості нема. П’ятнадцять років тому тут була геть запекла кампанія. Маршал бився за голоси для своєї партії не на життя, а на смерть. Певен був, що ліберали переможуть — аж виступив на мітингу й заприсягся, що не буде стригтися й голитися, доки ліберали не прийдуть до влади. Вони не прийшли до влади тоді — і так досі й не прийшли, а результат ви нині бачили самі. Маршал дотримує слова.

— А що думає про це його дружина? — запитала Енн.

— Він старий парубок. Хоча, якби в нього дружина й була, навіть їй не вдалося б змусити його порушити обіцянку. Ці Еліоти завжди були несхитно вперті. Александр Еліот, Маршалів брат, якось мав пса, котрого дуже любив. Коли той помер, Александр серйозно вимагав, щоби пса поховали на цвинтарі, «з усіма іншими християнами», як