Том Егеллан - Таємниця катакомб

і налаштувався на будь-яку несподіванку, яка могла чигати на нього за тими пошарпаними дверима.

Він не був розчарований.

Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. нагадував покруча, у якому сплелися укупі садовий гном, хоббіт та Йода з «Зоряних війн». Йому запросто можна було дати років з 257. Перекособочений, худющий старець спирався на ціпок. Ведучи Роберта до вітальні, він на ходу пояснював, що скорочення «мол.» після його імені означає «молодший». Роберт стримався, аби не ляпнути, що він вже давно не чув нічого безглуздішого за оцей додаток «молодший» до імені такого древнього старця.

Дивнішого помешкання Робертові ще не доводилося бачити. Розташування кімнат таке ж, як у всіх типових багатоповерхівках: передпокій, кухня, вітальня, спальня і ванна. Але на цьому схожість закінчувалася. Стіни заставлені книжками, увішані мисливськими трофеями, африканськими масками, пожовклими географічними картами, зморшкуватими, висхлими головами тубільців з Південної Америки. Підлога встелена килимами та шкірами тварин. В одному кутку стояли велетенський глобус, барабан і чималий телескоп.

Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. почовгав у повстяних пантофлях на кухню і приніс великий кавник із какао. Роберт сів у глибоку, м’яку софу. Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. налив какао собі й гостеві. А тоді пильно глянув на Роберта.

— То ти цікавишся парапсихологією?

— Намагаюся з’ясувати одну дрібничку, — ухильно відповів хлопець.

Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. знову глянув на нього, похитав головою.

— О, — мовив дідуган, — мабуть, тут криється дещо більше…

«Він що, ясновидець?» — подумав Роберт.

Старий ніби підслухав його думки.

— Як я вже казав, я читав про тебе в газетах. І бачив репортажі по телевізору. Про катакомби в Римі. Ти щось там, під землею, побачив, хіба ні?

Роберт промовчав. Звідки старець міг би про це знати?

— У словнику написано, що парапсихологія — це наукове вивчення надприродних явищ, які не піддаються поясненню і виходять поза межі наших нинішніх знань про життя душі, — сказав Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. — Я припускаю, ти побачив щось у катакомбах, Роберте. Я маю рацію? Це тому тебе зацікавила парапсихологія? Ти побачив щось таке, чому не можеш знайти пояснення…

Роберт не знав, що й казати. Він кивнув, відпив ковток какао.

— Хочеш розповісти мені про те, що бачив? — запитав Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол.

* * *

Роберт вже почав звикати розповідати свої історії. Про години, проведені в катакомбах. Про ченця й Анґеліну. Та все ж він підшукував слова, щоб описати свої неймовірні пригоди. Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. уважно слухав, не перебивав, лише кивав собі головою.

Роберт намалював на аркуші паперу символ, який помітив на персні ченця з підземелля.

— Ви бачили коли-небудь щось подібне? — запитав він.

Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. довго розглядав малюнок.

— Щось знайоме, але не можу згадати, що саме і де я це вже бачив, — відповів старий. — Потім, після нашої зустрічі, я пошукаю у своїх книжках.

Роберт вийняв з кишені мобільний телефон, показав старцеві рисунок ока з хрестом усередині. Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. довго розглядав фото, та лише похитав головою.

— Ви чули легенду про Священну Зірку? — запитав Роберт. — Або про діву, яку називають стражем коштовності?

— О, так, — тихо пробурмотів Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. — Але де? Хай трохи думка покрутиться у моїй голові, я скоро її упіймаю!

Роберт і господар попивали какао. На якийсь час у кімнаті стало тихо, аж нарешті озвався дідуган.

— Усе тут точиться навколо часу.

— Навколо часу? — перепитав Роберт.

— Я старий чоловік, Роберте. Багато чого зазнав у житті. Багато подорожував. Я мешкав у солом’яних хижках і снігових іглу, плавав далекими ріками й виходив на найвищі гірські вершини. Я бачив речі, які тобі й не снилися. З цих подорожей за всі ці роки я чогось та й навчився. Якщо старість має позитивний бік, то це — знання.

— Про час?

— Так. Завжди йдеться про час. Про те, чим є час…

— А чим є час?

Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. голосно засміявся.

— Ми можемо його виміряти. Можемо поділити час на секунди, хвилини, години, дні, доби, тижні, місяці, роки… Час може бути фіксованою миттю, подією в історії. А може бути періодом, який триває між двома подіями. Проте все це не пояснює, чим, власне, є час. Я спостерігав багато явищ, які вважали надприродними, однак насправді в тих випадках йшлося саме про час!

— Як це?

— Ось наприклад… Знаєш, що таке застеріг?

— Ні!

— У народних вірування застеріг чи оберіг — це попередження про те, що невдовзі станеться. Тобі здається, що ти бачиш або чуєш когось, хто прийшов до тебе додому, а насправді це стається лиш за декілька хвилин.

— О, зі мною було таке! Якось я гостював у бабусі. Я почув, як вона увійшла й зі стуком скинула з ніг гумові чоботи — мала таку звичку. Я вийшов до передпокою привітатися, але її там не було. Буквально за кілька хвилин я знову почув бабусині кроки, і то вже була вона.

— Отож-бо! Справжній застеріг! У народних переказах мовиться про духа-охоронця, ангела-хоронителя, який завжди оберігає людину, до чиєї душі він приставлений. Такий собі дух-двійник, який завжди випереджує у часі того, кого оберігає. За моєю теорією, застеріг з’являється, коли час змінює свій напрям, скручується. Чуючи або бачачи застеріг, ми, по суті, переживаємо майбутнє.

— Хіба так буває?

— Ось ми й повертаємося до початку: Що таке час? Час, яким ми його знаємо, іде прямою лінією. Спершу відбувається те, потім — інше, потім — ще інше. Спершу А, потім В, потім С. Між тими трьома точками біжить час. Уловлюєш? — усміхнувся сам до себе Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. — Проведімо разом експеримент! Уявімо, ніби час простує не від А до В й далі до С, ніби часова лінія перекрутилася, і тепер В відбудеться скоріше, ніж А, або С — скоріше, ніж В. Звучить неймовірно, правда?

Роберт кивнув.

— Тобі відомий термін вимір? — захоплено вів далі дідуган. — Чистий аркуш паперу має лише один вимір. Кімната — як моя вітальня — має три виміри: висоту, ширину й довжину. Альберт Ейнштейн, батько теорії імовірності, запровадив четвертий вимір — час. Але попри все, що ми знаємо, може існувати більше вимірів, аніж названі чотири. А це означає, що час зовсім не мусить бути абсолютним і прямолінійним, як ми звикли його трактувати. Добрий приклад цьому — Всесвіт. На думку фізиків, універсум викривлений! Він прогинається! Уяви, що Всесвіт — внутрішня сторона велетенського м’яча. Якщо ти достатньо довго подорожуватимеш в одному напрямку, то приїдеш туди, звідки виїхав.

— А що зовні того м’яча?

— Нічого! Всесвіт існує лише всередині. Закони природи, як, скажімо,