Іен Бенкс - Осина фабрика

— Ні, те саме, що й завжди, — знизав плечима.

— Картопля швидкого приготування, бургери з яловичиною, цукор, пиріжки, кукурудзяні пластівці й подібна бридня, так? — тато дещо глузливо вишкірився, хоча й проказав усе це доволі спокійно.

Я кивнув.

— Так. Цілком. Ти ж знаєш, що я люблю.

— Ти погано харчуєшся. Мені б слід бути з тобою суворішим.

Я нічого не відказав; лишень продовжував повільно жувати. Я був упевнений, що він стежив за мною з протилежного кінця столу, бовтаючи у своїй склянці сік і спостерігаючи, як я нахиляюся над тарілкою. Похитавши головою, батько підвівся з-за столу, прибрав за собою посуд і відніс його до раковини, щоб помити.

— Ідеш сьогодні гуляти? — відкрутивши кран, поцікавився він.

— Ні. Сьогодні я вдома. Завтра піду.

— Сподіваюсь, ти не припрешся додому п’яний мов чіп, як минулого разу. Колись тебе таки заарештують, і що тоді? Га?

Він зиркнув на мене.

— А я й не напиваюся мов чіп, — запевнив його я. — Келих-два за компанію, ото й усе.

— Але коли ти приходиш додому, то, як для компанійського хлопця, шуму від тебе тут дещо забагато.

Батько знову зміряв мене суворим поглядом і сів на стілець.

Я лише стенув плечима. Звісно, я напиваюся. А на біса ж тоді пити, якщо ти не напиваєшся? Утім, я поводжуся обережно; проблеми мені не потрібні.

— Що ж, у такому разі просто будь обережнішим. Хай там як, а я завжди знаю, скільки ти випив, із того, як ти пердиш.

Він фиркнув, удаючи випуск газів.

Мій батько розробив теорію, згідно з якою травлення безпосередньо пов’язане з роботою мозку. Це — ще одна з його ідей, якими він намагається зацікавити інших; на цю тему («Стан пердіння») він написав цілий трактат, який час від часу надсилає лондонським видавцям і який, звісно ж, йому неодмінно повертають назад. Він стверджує, що за запахом газів здатен не лише розрізнити, що саме їли чи пили певні особи, а й розгадати їхні характери, збагнути, що їм насправді варто було б їсти, дізнатися, чи достатньо вони врівноважені з психічної точки зору, зрозуміти, чи ці люди щось приховують, чи насміхаються за спиною зі своїх ближніх, а чи прагнуть здобути їхню прихильність, і навіть вловити те, що саме вони думають тієї миті, коли їх застав метеоризм (а тут уже здебільшого важив сам звук). Суцільне безглуздя.

— Гм, — безпомилково зауважив я.

— Знаю-знаю, — сказав він.

Я доїв, відкинувся на спинку стільця і втер рота, роздратований більше його поведінкою, аніж чимось іншим. Батько продовжував кивати.

— Я знаю, коли ти п’єш міцне, а коли — лаґер. І «ґіннесс» також відчувається.

— «Ґіннесс» я не п’ю, — відказав я, хоча це мене вразило. — Ще не вистачало підхопити від селючих ніг грибок.

Вочевидь, цей жарт він пустив повз вуха, оскільки за мить повів далі:

— Та як ти не розумієш? Ти ж просто пропиваєш гроші. Навіть не думай, що я буду фінансувати твій алкоголізм.

— Не кажи дурниць, — мовив я й устав з-за столу.

— Я знаю, що кажу. Я знав і сильніших за тебе мужиків, які казали, що бухло їх не переборе, а врешті-решт вони кінчали на дні канави з пляшкою кріпленого під боком.

Якщо це мав бути удар нижче пояса, то він схибив; фраза «сильніші за тебе мужики» вже давно вичерпала свій потенціал.

— Коротше, це ж моє життя, хіба ні? — відказав я, поклав свою тарілку в раковину й вийшов із кухні.

Батько змовчав.

Того вечора я дивився телевізор і працював із паперами, заносячи на мапи новоназваний Пагорб Чорного Винищувача, стисло записуючи все, що я зробив із кролями, занотовуючи результати удару використаних мною бомб, а також робіт із виготовлення нової партії. Я вирішив, що на майбутнє носитиму в Бойовому Ранці «полароїд»; під час каральних вилазок із низьким рівнем ризику, таких, як оця проти кролів, корисність фотоапарата з надлишком компенсує додаткову вагу й необхідний для його використання час. Звісно, під час серйозної сутички в Бойовому Ранці не має бути нічого зайвого, а отже, камера лише заважатиме, але я вже протягом кількох років не відчував справжньої загрози, відтоді як кілька старших хлопців із Портеніла задирали мене в місті й влаштовували засідки на дорозі.

Я вже думав, що для мене настануть справді скрутні часи, однак очікуваного загострення конфлікту так і не відбулося. Одного разу, після того як вони спинили мене з велосипедом на дорозі, почали штовхатися й вимагати грошей, я пригрозив їм ножем. Тоді хлопці мене облишили, проте за кілька днів спробували захопити острів. За допомогою сталевих кульок і камінців я утримував їх на відстані, а вони відстрілювалися з пневматичних рушниць, і протягом деякого часу все це видавалося мені досить захопливим; але згодом з’явилася місіс Клемп, яка саме їхала до нас після щотижневих закупів, і пригрозила викликати поліцію, тож, облаявши стару бридкими словами, хлопці забралися геть.

Після того випадку я облаштував у стратегічно важливих місцях острова систему сховків, у яких зберігав поліетиленові пакети й коробки із запасами сталевих кульок, каміння, арбалетних стріл та свинцевих тягарців. Окрім того, на порослих травою дюнах за протокою я встановив сильця й розтяжки, під’єднані до скляних пляшок у такий спосіб, щоб той, хто спробує прокрастися на острів, потрапив до пастки або ж перечепився через дріт, який висмикував закопану в піску пляшку й розбивав її об камінь. Наступні кілька ночей я просидів на горищі, висунувши голову з заднього слухового вікна й нашорошивши вуха, намагаючись розчути дзвін розбитого скла, приглушену лайку або більш звичний сигнал — звуки сполоханих птахів, — проте нічого не сталося. Певний час я просто уникав хлопців, з’являючись у місті тільки в супроводі батька або ж тоді, коли ті були в школі.

Система сховків збереглася й досі; я навіть додав до одного чи двох таємних складів кілька пляшок із запальною сумішшю там, де ймовірний вектор атаки пролягав по достатньо твердій території, об яку можна було розбити пляшки, натомість розтяжки розібрав і сховав у сараї. Мій Оборонний Довідник, який містить у собі мапи острова з позначеними на них сховками, імовірними напрямками нападу, стислий виклад тактик, список наявної зброї, а також тієї, яку я мав змогу виготовити, у цій останній категорії включає такі неприємні речі,