Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

План у її голові будувався дуже швидко.

Вона згадала обійми Гаррі, коли притискалась до нього, мокра й холодна. Він не дозволив їй втопитись, а Лінда була б рада, якби це сталося. Ні, панянка ні за що не поїде з ним, і потрібно зробити все для того, щоб вона лишилась тут.

-Ні - Наталі похитала головою - Вони ж не бачились уже більше місяця, бо ця Лінда поїхала в Глазго до своєї сестри. В тієї наче помер чоловік.

Ось воно! Сестра. Єдина, кого Лінда слухає. Єдина, кому вона цілковито довіряє.

-Гаррі боявся сказати їй - продовжила Наталі - Вона скоро має повернутися, тоді він і говоритиме з нею про це. Вона точно відмовиться, от побачиш.

-Але…якщо вона скаже «ні», то він захоче лишитися тут…

-Не захоче. Алекс сказав, що зробить все, щоб його переконати.

Чудово, що Гаррі має Алекса. А в Лінди є Кет. А Дженні має адресу останньої.

Вона так і не нанесла запланованого останнього удару. По-перше, тому, що через раптову хворобу та, як говорили, смерть чоловіка Кет навряд чи буде цікавитися, з ким зустрічається її сестра. А по-друге, тому, що хотіла відмовитись від боротьби.

Дарма! Останній удар у неї в запасі. Треба трохи зачекати, дати Кет час оговтатися, доки Лінда не повернулась і поки Гаррі не поговорив із нею. Віконтесі навряд чи сподобається, що її сестра може поїхати так далеко, та ще й із хлопцем, якого ледве знає.

А тим більше вона буде незадоволена, коли дізнається, що Лінда завела роман зі звичайним хлопцем, який працював конюхом і садівником. Кет цього не потерпить. Вона завжди мала владу над молодшою сестрою.

-А коли саме Лінда має повернутися, ти не знаєш? - запитала Дженні.

Наталі саме купувала хлібину.

-Не знаю. Вони з Гаррі листуються, але він не розповідає Алексу всього.

Отже, часу не дуже багато. Треба діяти якомога швидше.

Лінда розставила руки в сторони, присіла й покликала небожа.

Півторарічний Генрі, новоспечений віконт Пікфорд, завзято затопав до тітки, широко посміхаючись. На його округлих щічках, при цьому, зʼявлялись премилі ямочки.

Кет спостерігала за сестрою та сином.

Це все та єдине, що вона мала як раніше, так і тепер.

Кет знала, що природа обділила її не лише красою, а й іншими якостями, які так любили чоловіки. Їй не судилося стати першою, та й другою чи третьою дівчиною Лондона. Вона успадкувала природні риси родини Райтів, а саме, широке підборіддя, схильність до повноти та істеричний характер.

Лінді пощастило набагато більше. Кет спостерігала за сестрою, та незмінно, як із першого дня її народження, милувалася нею. Лінда мала прекрасне, густе каштанове волосся, глибокі карі очі, пухнасті вії, тонкий, майже ідеальний стан. І нестерпний характер та жагу до незалежності, зовсім невластиву жінкам із родини Райтів.

Усім, окрім матері.

Кет не могла приховати від самої себе той факт, що з першого дня народження сестри дуже заздрила їй. Але завжди тільки по-доброму. Вона замінила Лінді матір, бо мусила це зробити й завжди хотіла, щоб сестра мала безліч прихильників.

Кет не чекала нічого хорошо для себе, вона зосередилась на вихованні Лінди. Це було важко, бо сестра мала нестерпний характер і хотіла для себе чого завгодно, але тільки не заміжжя та материнства. Того, що могла й мусила отримати без жодних зусиль, на відміну від Кет.

Старша сестра ніколи цього не розуміла. А після того, як у її житті зʼявився Ентоні, покинула спроби змінити Лінду й перетворити її на справжню леді, майбутню дружину та матір родини.

Кет ніколи не розуміла, й досі не знала, що віконт Пікфорд знайшов у ній. Будь-яка дівчина була б рада вийти за нього, не зважаючи на його поважний вік - він мав достатньо грошей, щоб забезпечити молоду дружину. Та жодних ілюзій щодо того, що його можуть просто покохати по-людськи.

Кет вийшла заміж, бо того хотів батько й вимагала її жіноча роль у суспільстві. Вона просто виконувала своє призначення, як і мільйони інших до неї. Але виявилось, що це не настільки страшно й обтяжливо, як може здаватися.

Кет подобалося бути дружиною Ентоні. Незрозуміло, чому, але він завжди казав, що кохає її. Особливо часто після того, як народився син. Перші тижні після заміжжя вона боялася чоловіка, але згодом зрозуміла, що поруч із ним може почуватися в безпеці. Він дбав про неї, давав їй усе, чого вона хотіла, й дозволяв керувати будинком і слугами на її розсуд.

Можливо, вона теж кохала його тому, що не мала іншого вибору, а може, через те, що він справді того заслужив. Так чи інакше, тепер його не стало, й Кет почувалася так, ніби її лишили саму десь у дуже страшному, незнайомому місці, з усіх боків оточеному непроглядною темрявою.

Вона мусила вибратись звідти. Цього вимагав новоспечений віконт Пікфорд, який був іще дуже малий, щоб зрозуміти, що сталося. Його мати була готова й надалі грати роль дружини. Але не вдови. Вона знала, що Ентоні помре раніше за неї, але не готова була до цього прямо так швидко.

«Схаменись» - шепотіла вона собі - «Навколо тебе забагато справ».

І головне - повернутися до виховання сестри. Та зовсім відбилась від рук за той час, доки Кет жила окремо. Тепер у неї не було жодного перспективного залицяльника, та й не буде, якщо так триватиме й надалі. Лінда може лишитися старою дівою, і це зовсім не та доля, якої б хотіла для неї Кет.

Усі жінки змушені виходити заміж та народжувати дітей. Це загальний обовʼязок, необхідність для кожної. Навіть якщо Лінда цього не хоче, її ніхто не запитує. Вона, Кет, зіграла цю роль без якогось там вигаданого кохання й не пошкодувала про те. Сестра має зробити те ж саме.

Кет чудово знала, що Лінда не мала іншого вибору. Жінка, в якої немає чоловіка, брата або сина, ніколи не зможе жити повноцінним життям. Досі сестра не розуміла цього, але настане час, коли збагне, та буде вже запізно.

Кет втішалась, що Лінда була поруч. Вона могла б узяти її до себе та дбати про неї. Але батькова спадщина, титул баронета…