Деріка Лонг - Випадкова наречена, Деріка Лонг

Сандра відчувала, як серце тріпоче, коли вона згадувала про Дмитра. Його погляд, його усмішка — це було все настільки нове та незвичне. Вона не звикла до того, що чоловіки так швидко і так безпосередньо висловлюють свої наміри. Але саме це її й зачаровувало. Дмитро був інший. І він не чекав, щоб Сандра зробила перший крок. Він вирішив дати їй вибір, але вже мав намір захопити її увагу.

Сандра поки не знала, як далі розвивати це знайомство. Вона не планувала зраджувати Артему, але її внутрішній світ почав кидати виклики. Вона завжди тримала дистанцію, намагаючись не втрачати контролю над своїми почуттями. Зараз же їй було важко стримувати хвилювання, яке викликав Дмитро. Тому, йдучи додому, вона вирішила не говорити про це Артему. Не сьогодні. Не поки вона сама не з'ясує, що насправді відчуває.

Коли вона увійшла до розкішного дому Артема, атмосфера була звичною — спокійна, холодна, наповнена певною відчуженістю. Артем сидів за столом і пив чай. Його присутність завжди була домінуючою, але сьогодні чомусь він здавався менш переконливим. Чи це була його гра, чи він почав відчувати певну невизначеність у своїх почуттях до Сандри?

— Привіт, — сказала Сандра, ступаючи на кухню і підходячи до нього.

Артем підняв очі від чашки. Його погляд був зацікавлений, але щось у ньому було насторожене, як ніби він намагався прочитати її емоції.

— Привіт, — відповів він, його голос був спокійним, але в ньому відчувалася якась напруга. — Як день?

Сандра сіла поруч, намагаючись не здаватися занадто емоційною. Вона вже добре знала, як важливо тримати себе в руках, коли спілкується з Артемом.

— Звичайно, день пройшов нормально, — відповіла вона, намагаючись приховати будь-які зайві емоції. — Ти як? Як на роботі?

Артем відставив чашку і подивився на неї з якимось новим поглядом, якого вона не помічала раніше. Він не відповів одразу, здавалось, намагаючись дочекатися чогось більше від її реакції.

— Всі ці угоди, переговори, проекти... — він зробив паузу, ніби задумався, — але нічого особливого.

Сандра почала почуватися трохи напруженою. Вона відчула, що між ними щось змінилося. Можливо, це була її нова взаємодія з Дмитром, можливо, це був просто її настрій. Але вона не могла позбутися відчуття, що Артем почав ставитись до неї як до частини чогось більшого, а не просто партнерки по угоді.

— Ти хочеш чаю? — спитав він, вказавши на чашку на столі.

Сандра кивнула і взяла чашку, хоч і не була впевнена, чи їй хочеться чаю, чи просто уникала його погляду.

— Так, дякую, — сказала вона, намагаючись виглядати спокійно.

Артем вдивлявся в неї, і Сандра відчула, як його погляд пронизує її. В ньому не було зневіри, але було щось інше — щось, що змушувало її почуватися як на волосині.

— Ти змінилась, — сказав він раптом, знизуючи голос. — І я помічаю, що ти не така, як раніше.

Ці слова пробудили в ній сумніви. Вона навіть відчула, як її серце пропустило кілька ударів.

— Як змінилась? — запитала вона, намагаючись відтягнути розмову від її думок про Дмитра.

Артем не відповів одразу. Він просто дивився на неї, і Сандра зрозуміла, що він намагається розпізнати щось у її очах, у її поведінці. Вона на мить запанікувала, але одразу взяла себе в руки. Вона не могла дати йому підстав для сумнівів. Ні про Дмитра, ні про свої справжні почуття.

— Щось змінилось у твоїх очах, — повторив він, трохи зміщуючи погляд в бік, ніби намагаючись зробити це менш очевидним.

Сандра відчула, як її нерви почали напружуватись, але вона змусила себе бути спокійною.

— Це, мабуть, через те, що я почала більше думати про своє життя, — відповіла вона, намагаючись відвести увагу на інші питання. — Просто обставини змінилися, ти ж знаєш.

Артем засміявся, але цей сміх був важким, наче з гіркотою.

— Обставини... — він насмішливо поглянув на неї, потім випив залишки чаю. — Ти вперта, Сандро. Вже давно бачу, як ти почала триматися на відстані. Але чи не було це завжди частиною твоїх планів?

Сандра застигла. Вона була готова до цього, але не могла уявити, що це відбудеться так швидко.

— Я просто не люблю, коли почуття беруть верх, — сказала вона, намагаючись звучати впевнено. — Але це вже не має значення, Артеме. Все, що було між нами, ми вже вирішили.

Артем підняв брови, і його погляд став ще більш пронизливим. Він мовчав кілька секунд, уважно розглядаючи її. Потім встав, підійшов до вікна і подивився на нічне місто, як ніби шукаючи в ньому якусь відповідь.

— Ти можеш грати цю гру, Сандро, — сказав він тихо. — Але будь обережна, тому що навіть у самій холодній грі можна сильно згоріти.

Сандра не сказала нічого. Вона не була готова до його слів. Вона почала розуміти, що Артем більше не прийматиме її лише як частину контракту. Їхня гра набирала нових обертів. І ці нові правила були набагато складніші, ніж вона думала.

Але вона була готова до всього. Адже не було нічого важливішого, ніж зберегти контроль над власним життям. Тому вона вирішила не розповідати йому про Дмитра. Не поки сама не зрозуміє, що це насправді означає для неї.

Вона вирішила, що гра ще не закінчена. І хто знає, може бути, саме вона виграє цю гру.

Сандра дивилася на екран свого телефону, її пальці ледве торкалися до екрана, коли вона побачила повідомлення від Дмитра. Його ім’я світілося на екрані, і здавалося, що цей маленький жест, цей рядок тексту змінює усе. Вона ще не встигла усвідомити, що це саме він, як уже відкрила повідомлення.

"Я був радий, що зустрів тебе того дня. Чи не хочеш приєднатися до мене в кафе на набережній о 7 вечора? Я хочу поговорити."

Сандра почувала, як серце затріпотіло в грудях. Вона не знала, що й думати. Вони бачилися лише один раз — випадково, коли вона була в торговому центрі. Він здалося, що просто зацікавився, привітався, попросив номер телефону. Той випадок здавався таким звичайним, і вона навіть не думала, що він буде намагатися побудувати з нею якусь комунікацію. Але ось тепер це виглядало зовсім по-іншому.