Bella Isfrella - Милосник, Bella Isfrella

— Ти знаєш, чого я хочу, — його тон змінився, наче з нього здерли маску. Більше жодного удаваного шарму, лише прямолінійна ввічливість, яка дратувала ще дужче. — Мені потрібна твоя допомога, Маланко. Ти одна на весь світ знаєш, що зі мною сталося. І тобі мене не шкода?

— Було б шкода, якби ти таким вилупком не був, — кинула я, задерши носа догори, щоб хоч якось тримати дистанцію. 

— Ну будь ласка, — його голос звучав уже майже відчайдушно, але все одно якось гидко, мовби він вважав, що вже тримає мене в своїх руках. — Ти ж хочеш, щоб я сказав тому панові, що пробачив тебе і все в порядку? 

Я примружила очі, в моєму погляді, мабуть, читалося щось небезпечне, бо Стефон поспішив додати: 

— Благаю! Ну справді, благаю, ходімо зі мною до відьми! — Він склав руки в молитвенному жесті, виглядаючи так безглуздо, що я ледь не розсміялася. 

— Яка ще відьма у Великій Кілії? — здивувалася я, втрачаючи нитку його безглуздої оповіді. 

Стефон виглядав, як той розповідач, що починає історію з середини, а закінчує початком історії.

— Та, що в лісі живе, за болотами, — уточнив Стефон, дивлячись на мене так, ніби це було очевидно.

— Які болота, яка відьма?