Даррелл - Їсти Молитися Кохати, Даррелл

Я заснула, притискаючи записник до грудей, відкриваючи серце для його свіжих послань. Прокинувшись уранці, відчула ледь вловний запах диму від сигар, що їх курила Депресія, але її самої тут уже не було. Десь посеред ночі вона підвелась і покинула квартиру. Разом зі своєю подругою Самотою.

19

Ось що дивує: відколи я в Римі, чомусь ніяк не можу взятися за йогу, хоч роками віддано і сумлінно її практикувала і навіть привезла сюди килимок для занять, а також свої найкращі наміри. Але тут це просто неможливо. Уявіть лише, коли я маю робити тут вправи? Перед італійським наркотичним сніданком, що складається з шоколадних тістечок і подвійного капучино чи, може, після нього? У перші дні я щоранку завзято розгортала килимок, але незабаром зрозуміла, що можу тільки дивитися на нього і глузувати. Якось я навіть проголосила промову до себе самої від імені свого килимка для йоги: «Ок, маленька міс Penne ai Quattro Formaggi[11], погляньмо, що у нас сьогодні на сніданок». Присоромлена, я запхала килимок на дно своєї валізи (розгорнула його вже аж коли опинилася в Індії). Потім я вирушила прогулятися і з’їла фісташкове морозиво. Італійці вважають його цілком прийнятною їжею о дев’ятій тридцять ранку, і, правду кажучи, я не можу з ними не погодитися.

Культура Рима просто ніяк не стикується з культурою йоги, як я бачу. Я вирішила, що Roma і йога взагалі не мають нічого спільного. Хіба що давні римляни носили тоги, а «тога» римується з «йога».

20

Мені конче потрібно було з кимось заприятелювати. Тож я серйозно вирішила залагодити цю проблему. І ось зараз жовтень, а в мене чудовий набір нових друзів. Тепер у Римі, крім себе, я знаю ще двох Елізабет. Обидві американки. Обидві письменниці. Перша Елізабет романістка, а друга пише про їжу. Має квартиру в Римі, дім в Умбрії, чоловіка-італійця і роботу, де до її обов’язків входить подорожувати Італією, всюди щось куштувати і описувати свої враження для журналу «Гурман». Певно, у своєму попередньому житті вона врятувала багато сиріт від потоплення. Кому ж як не їй знати, де в Римі найкраще готують, включно з джелатеріями, що пропонують заморожений рисовий пудинг (якщо у раю не подають цієї страви, то мені туди не хочеться). Якось вона запросила мене на обід, і ми скуштували баранину з трюфелями, карпачо та мус із лісових горіхів, екзотичне маленьке блюдо з маринованих lampascione, що, як усі знають, є цибулинками дикого гіацинта.

Природно, що на цей момент я вже заприятелювала з Джованні та Даріо, моїми близнюками з казки про спільне вивчення іноземних мов. Джованні такий милий, що, як на мене, заслуговує статусу національного багатства Італії. Він здобув мою прихильність із першого ж вечора знайомства — я щоразу засмучувалась через неспроможність знайти потрібні італійські слова, а він клав мені руку на плече і казав: «Ліз, вивчаючи щось нове, ти повинна бути дуже ґречна з собою». Іноді мені здається, що він старший за мене — з його серйозним виразом обличчя, дипломом філософа і поважними судженнями щодо політичної ситуації в країні. Мені подобається його смішити, але Джованні не завжди розуміє мої жарти. Гумор важко передати іноземною мовою. Надто такій серйозній людині як Джованні. Якось він мені сказав: «Коли ти іронізуєш, я завжди ловлю ґав. Я повільніший за тебе. Ти ніби блискавка, а я грім».

Подумала: о, так, мій милий, ти — магніт, а я — сталь. Ти — груба шкіра, а я — ніжне мереживо.

Він досі так мене й не поцілував.

Я не часто бачу Даріо, іншого близнюка, зате він багато спілкується з Софі. Це моя найкраща подруга з мовної школи. Вона з тих, із ким би ви захотіли проводити час, якби були на місці Даріо. Софі — шведка, їй під тридцять, і вона така класна, що можна почепити її на гачок і використовувати як приманку для чоловіків різних національностей і віку. Софі взяла відпустку на чотири місяці, покинула чудову роботу в банку Швеції, чим нажахала свою родину і здивувала колег, бо причиною такого рішення було всього лише бажання поїхати до Рима, щоб навчитися розмовляти прекрасною італійською. Щодня після занять ми з Софі йдемо до річки і вмощуємося на березі Тибру, їмо наше джелато і продовжуємо вчити мову. Втім, те що ми робимо, навіть не можна назвати навчанням. Це більше схоже на взаємне смакування італійською, на майже ритуальне поклоніння. Ми пригощаємо одна одну новими чудовими ідіомами. Скажімо, недавно ми виявили, що un’amica stretta означає «близький друг». Але ж stretta — це «тісний», як, наприклад, тісна сорочка. Тому близький друг для італійців — це хтось, кого ти можеш натягнути на себе, як другу шкіру, і щільно в нього закутатися. Саме так я зараз почуваюся з моєю маленькою швед-кою Софі.

Спершу нам подобалося, що ми на вигляд, як сестри. Але якось водій таксі запитав, чи вона часом не моя донька. Гей, хлопче, ця дівчина лише на сім років молодша за мене! Мій розум перейшов у режим швидкого реагування, намагаючись хоч якось виправдати його слова (наприклад, я подумала: «О! Можливо, цей корінний мешканець Рима не зовсім володіє італійською, він хотів лиш уточнити, чи ми не сестри»). Але ж ні. Він чітко мовив «донька» і йшлося йому саме про «доньку». Що тут скажеш? За останні роки я пережила багато всякої всячини і після розлучення виглядаю побитою і старою. Як співається у старій техаській пісні у стилі кантрі-вестерн: «Весь наколками укритий, по судах затасканий і побитий, та досі живий і твій».

Ще я заприятелювала з дуже приємним подружжям — Марією та Джуліо. Нас познайомила моя подруга Анна — американська художниця, що мешкає в Римі вже багато років. Марія з США, а Джуліо — з півдня Італії. Він режисер, а вона працює у міжнародній сільськогосподарській організації. Він погано володіє англійською, а вона італійською — вільно (а ще — французькою і китайською, тому це вже не так ганебно). Джуліо хоче вчити англійську і цікавиться, чи можна працювати зі мною у ще одній парі мовного обміну. Якщо вам цікаво, чому він не може вчити англійську разом зі своєю дружиною, народженою в Америці, ось пояснення: це шлюб, а тому вони сваряться щоразу, коли один намагається вчити іншого, хай би про що ішлося. Тож ми з Джуліо зустрічаємося двічі на тиждень, щоб обмінятися знаннями з італійської та англійської, хороше заняття для двох людей без накопиченого взаємного роздратування.

Джуліо та Марія мають прекрасну квартиру. Найефектніший, як на мене, її елемент — це стіна, вкрита прокльонами на адресу Джуліо, що їх Марія накалякала грубим чорним магічним маркером, пояснюючи це тим, що коли вони сваряться, чоловік кричить гучніше, тому вона хотіла просто, щоб він її почув.

Марія видається мені неймовірно сексуальною, і той вибух пристрасних графіті промовисто це доводить. Цікаво, що Джуліо сприймає розписану каракулями стіну як беззаперечний доказ її стриманості,