Оля - Піратський скарб, Оля

Практично повністю відновившись я вилізла зі своєї каюти, але моє тіло було явно не готове до цього. Очі почали зрадницьки сльозитися від яскравого сонця, а ноги стали ніби вата. З цією важкістю я дошкандибала до капітанського містка, де стояв Карлос.

-Капітане, раді бачити знову на ногах.

-Дякую, Карлосе. Ти краще скажи скільки в нас ще є часу до долини смерчів?

-Зранку будемо там, Авро, як твій друг я не раджу тобі брати участь в цьому.

-І чому ж, Карлосе?

-Ти ще слабка і тобі потрібно відпочивати, а не битися з цими смерчами.

-Я відьма, Карлосе і без мене вам буде дуже важко пройти смерчі. Я ціную те, що ви піклуєтеся про мене й ти й Аліса, але я впораюся. 

-Я чудово знаю тебе Авро, ми дружимо вже сім років і я знаю, що ти не зможеш просто сидіти коли ми та корабель в небезпеці.

-Ти чудово мене зрозумів за цей час, Карлосе і так, просто сидіти я не буду.

-Ти не дослухала.

Заперечив Карлос. 

Дай йому сказати.

Коли це ти почав так яро приймати сторону Карлоса?

Сьогодні.

-Авро, ти знесилена і якби ти не старалася показати нам, що в тебе все нормально не виходить. Ти пробула в відклюдці два дні й ми з Алісою не хочемо, щоб ти постраждала, хоча звісно це твоє рішення, але прошу не наражай себе на небезпеку.

-Я буду наглядати за вами і якщо потрібно користуватися магією, а в інших ситуаціях лізти не буду, домовилися?

-Добре, впевнений, що це найкращий варіант, який я зміг виторгувати, постоїте за штурвалом, капітане, я повідомлю Алісі хорошу новину.

-Постою, я давненько не була на цьому місці.

Хлопець пішов, а я залишилася одна біля штурвала обдумувати подальші дії та дивитися на море, яке було досить спокійне цього вечора.

Я не люблю погоджуватися з ними, але тобі справді потрібно більше відпочивати й бажано не використовувати магію.

Ти ж знаєш, що без необхідності я не користуюся магією.

Знаю, але попередження ще нікому не завдали шкоди.

-Бачу ти вже в нормі.

-Дрейку, рада бачити.

Промовила я повертаючись в бік чоловіка.

-Я тебе теж, як самопочуття?

-На багато краще ніж два дні тому. 

-Це чудово.

-Ніякої дяки не передбачається?

-Ні, Дрейку. Ти врятував мене, тепер я в тебе в боргу, але дякувати не буду, бо ти міг мене залишити помирати та це був твій вибір врятувати мене. 

-Тепер рятуй їх, а навіть дяки не сказали.

З ноткою жарту сказав Дрейк. Наші розмови були досить часто дивні та не схожі на розмови союзників. Інколи ми були заклятими ворогами, інколи старими друзями, що знають один одного ніби вічність. Інколи в нас проскакувала флірт та різні натяки.

Чоловік в мить наблизився до мене та наші губи зіткнулися в вологому поцілунку. Це було чудово, відчуття блаженства та бажання розтікалося по моєму тілу. Я хотіла його, але я мала зупинити це, поки все не зайшло занадто далеко.

Я різко відштовхнула його та вдавано обурилася, хоча сама була цілком задоволена тим, що сталося.

-Навіщо ти це зробив?

-Я захотів вкрасти твій поцілунок і я це зробив.

-Колись ти вже вкрав мій поцілунок, цього не достатньо?

Чоловік наблизився до мого вуха та спокусливо прошепотів.

-Я захотів зробити це вдруге.

Після цих слів він почав покусувати мочку мого вуха та плавно перейшов до шиї. О боги, я ніби перенеслася на шість років тому. Я ніби почула запах міцного рому та тютюну, яким був наскрізь пронизаний кабак.

-Не дозволяй собі забагато, хоч я зараз і слабка, але не дозволю тобі розпускати руки.

Запротестувала я.

-Як скажеш, але я не зупинюся на цьому, люба.

-Я тобі не люба.

Прошипіла я до нього.

-Це ми ще побачимо.

Знущався й далі чоловік. 

-Цього не буде.

Злість переповнювала все моє нутро, цей кретин просто знущається з мене.

-Авро, ми наближаємося до долини смерчів.

-Добре, Карлосе. Я готова.

-Але ти ще заслабка і маєш знаходитися в безпеці.

-Я і безпека? Карлосе, ти точно мене знаєш?

Цікава ж ситуація виходить.

Чого ж це?

Ви обидвоє по своєму праві.

У нас не має часу на балачки.

Знову ти хочеш, щоб я замовчав, от і як я з тобою вживаюся стільки років?

Чудом, любий, чудом.

Чорні хмари вкутали небо, а світло блискавок розривало темряву, яка тиснула на всіх нас, ніби валун, який не можливо скинути. Вітер завивав так, ніби сам океан заревів від люті, яка переповнювала його. Смерчі здіймалися в височінь, а корабель хитався на хвилях, наче іграшка.

-Праворуч. Повертайте, хутчіше.

Заволав хтось, а я вхоплююся за штурвал та всією силою повертаю його. Хвиля врізалася в корпус, заливаючи всю палубу піною та водою. Ми намагалися оминати торнадо, але все було марно. Три смерчі скрутилися в шаленому танці, а корабель несло в їхні смертельні обійми. А я стояла посеред цього хаосу та розуміла, що ще трохи та нас роздере на друзки. Краєм ока я побачила як Дрейк паде за борт. Він тримався з останніх сил. Можливо, мені просто дати йому померти? Ні, я не можу, чортова совість, чому ти не даєш мені можливості позбавитися його. Натомість ти завжди наказуєш мені врятувати його.

-Тримайся, Кроу.

Крикнула я та побігла до борту, де висів Дрейк.

Я потягнулася та взяла його за руку. 

-Тримайся міцніше. 

-То ти прийшла мене порятувати?

-В такій ситуації в тебе занадто довгий язик.

Пробубніла я, ледь тримаючи чоловіка. А ти важкий, чи то я заслабка?

У твоєму стані й не дивно. 

Помовч. 

На диво дух і справді замовчав.

Я витягнула чоловіка та припала до борту зовсім без сил.

-Дякую за порятунок.

-Тепер ми квити. Ти врятував мене, а я тебе.

-Тобто навіть союзниками ми будемо змагатися хто кого більше разів врятує?

-Знаєш, мені подобається ця ідея.

Палуба залилась щирим сміхом, ніби це був єдиний безпечний куточок на кораблі, але рано чи пізно безпека минає і приходить страх, біль, безвихідь, яка саме насувалася на нас.