Оля - Піратський скарб, Оля

-Ну що, не час розсиджуватися, до роботи.

-Як накажете капітане.

Сказав Дрейк та кинувся до іншої частини палуби, а я тим часом підіймалася до штурвала.

Мені потрібно щось зробити.

Але, що ти можеш? 

Я не можу, але ми можемо.

Ні, ти занадто слабка для використання магії.

Я впораюся, Фліксе. Допоможи мені. 

Але якщо з тобою щось трапиться?

Зараз ти аж ніяк не схожий на злого духа, якому плювати на всіх, і якщо я зараз щось не зроблю, то постраждаю також.

Добре, але це востаннє.

Авжеж.

Брешеш.

Авжеж.

Syrith nol'varan. Скажи ці слова. Пальцями в повітрі наміть символ. Рухи мають бути швидкі та точні.

Я послухалася духа та мої пальці вирізали в повітрі чудернацькі символи на які вказав дух. Рухи як і було наказано були точні та швидкі. Мої очі спалахнули темрявою, в якій не можна було розгледіти нічого. З моїх рук вирвалася непроглядна темрява, яка вкутувала смерч і ось один за одним смерчі почали слабшати, здавалося, що сама буря здригнулася перед могутністю цієї магії. Ми виявилися засильною здобиччю для них.

Тиша настала раптово, вітер більше не завивав, а море стихло і лише моє важке дихання і блискавки десь вдалині нагадували про те, що було всього секунду тому.

Добре впоралася, але витратила практично всі сили.

Я впораюся.

Мої ноги знову стали як вата, але я пообіцяла собі стояти на ногах і я дотримуюся цього слова.

Нам потрібно поквапитися, дія заклинання не триває довго, тому часу на відпочинок в нас немає.

Дрейк, якого я так недолюблюю мовчки дивився прямо на мене. У його очах з'явилася повага. Він був здивований.

-Ти, чорт забирай, хто? З якого пекла ти вилізла?

Весело запитав він, а я лише посміхнулася та не відповідаючи повернулася до штурвала. Шторм більше не мав над нами влади, але чи надовго?

-Поспішаємо, а інакше будемо корм для акул чи якоїсь іншої нечисті.

-Так, капітане. 

Здивовані пірати забігали палубою, піднімаючи паруса та підіймаючи якір.

-Вже скоро нас очікують наші скарби, поспішайте.

Підбадьорювала їх Аліса. Всі ми вже уявляли ті гори золотих монет, прикрас та золотих злитків, які чекали на нас. І я не була винятком, але мої сили повільно покидали мене і я впала просто в руки Дрейку. Знову. Жахлива ситуація.

-І ти знову падеш мені до рук, можливо, це доля?

-Не дочекаєшся, любий.

Я піднялася на ноги та стала спершись на штурвал.

-Смерчів на горизонті не видно, тому ти можеш повертатися в каюту та відпочивати.

-Ні за що.

-Ти валишся з ніг і тільки що ледь не впала. То і потрібен відпочинок.

-Я доросла дівчинка, впораюся.

Парирувала я, але мій організм не погоджувався з моїми словами. Голова ходила обертом, а ноги, ніби зрадники не тримали мене.

Він правий.

Плювати.

Якщо будеш на ногах, то до хорошого кінця це не приведе.

Я сперечалася з духом, а чоловік тим часом дивився на обрій та про щось думав.

-Ти не залишила мені вибору?

-Ти про що? Дрейку, не роби дурниць.

Сказала я дивлячись на його підле обличчя, яке точно щось задумало.

-Зроблю.

Все, що він сказав і раптово підійняв мене на руки. Його руки міцно притягнули мене до грудини та не відпускали і якби я не намагалася вирватися в мене не виходило.

-Відпусти, Дрейку, нас побачать.

-Якщо дуже переймаєшся прикинься, що знепритомніла.

-Ти знущаєшся?

-Можна і так сказати.

Щоб про нас багато не говорили я зробила як казав чоловік. Удала, що знепритомніла, а він незмінно притискав мене до себе та ніс у каюту. Чорт забирай, а приємно знову відчувати його тепле тіло. Я на мить повернулася на декілька років тому, коли все було так само, але дещо стало іншим. Кількість років, які пройшли та те, що стало між нами за ці роки. Ногою він відкрив двері та заніс мене до каюти ніжно поклавши на ліжко.

-І навіщо це все?

-Задля твого блага. Я роблю це задля твого блага, Авро.

Прошепотів він опускаючись до мого вуха і тим самим притискаючи мене до ліжка своїм м'язистим тілом.

-Ти не хочеш встати?

-Не знаю як тебе, але мене все влаштовує. За стільки років ти ні краплі не змінилася і мені це подобається.

-Тобі здається, я вже давно інша людина.

-А я бачу ті самі зелені очі, які зараз дивляться на мене та незмінні веснянки. Вони завжди вкраплювали твоє обличчя. Твоя зовнішність завжди приваблювала мене.

-Я тебе вітаю, а мене твоя ні.

Твердо відповідала я, адже не хотіла наступати на одні граблі двічі.

-Досить цієї вистави, Авро. Я не витримую. Ти знаєш чому я тоді тебе переміг? Тоді в картковій грі?

-Ні, не знаю.

Відповіла я. Мене справді цікавило як він переміг мене. 

-Я вмію розпізнавати брехню. Мало хто про це знає, але це так. Колись за допомогу одній жінці, відьмі, вона подарувала мені цю силу.

-Сила не дарується просто так, як відьма я це знаю.

Взагалі-то дарується, але це має бути дуже сильний маг, щоб подарувати таку силу. Такі маги рідко зустрічаються, а ще рідше вони дарують сили. Що він такого зробив?

-Що ти зробив? Як допоміг їй?

-Врятував її сина від плахи.

Відьми цінують дітей, своїх нащадків найбільше. Вони готові віддати своє життя заради дитини, хоча звісно трапляються ті, яким не потрібні діти.

-Але це не пояснює того, як ти переміг мене.

-Це була не єдина сила, яка дісталася мені від неї. Я також отримав можливість бачити подальші дії і я користуюся своїми можливостями. І бачу, що ти аж ніяк не проти того, що тут відбувається.

-Он воно як? Ну тоді до чорта все?

-До чорта.

Сказав чоловік та почав мене цілувати повільно переходячи до шиї та ключиць. Він був дуже ніжним. Він нікуди не поспішав і мав рацію. В нас ще є вдосталь часу. Він ласкаво мою шкіру, а я забралася руками в його волосся. Але в один момент мою увагу привернув звук дверей, що відчинилися