Борис Черкас - Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

поселення, з якого виріс сучасний Київ. Літописець говорить, що її князями були дружинники Рюрика брати Аскольд та Дір, утім ми майже нічого про них напевно не знаємо: чи були ці двоє родичами та чи обидва дійсно княжили у Києві. Але саме з Аскольдом пов’язують похід русів на Константинополь, перше повідомлення про поширення християнства серед русів та укладення першої торговельної угоди між русами та Візантією.

Імовірно, саме за Аскольда почала складатися економічна модель, описана в середині Х ст. візантійським імператором Костянтином Багрянородним, що характеризує увесь дружинний період історії Русі. Руси, що закріпилися у Києві, силою зброї поставили у залежність від себе навколишні східнослов’янські племена. Попри літопис, мова не йде про їх підкорення, лише про сплату данини. Учений імператор розповідає про полюддя — річковий маршрут, яким руси взимку об’їжджали залежні племена, збираючи данину. Навесні вони лодіями вирушали Дніпром та Чорним морем у Константинополь, де збували зібрані товари в обмін на предмети престижного вжитку, перерозподіл яких як шляхом безпосередніх виплат, так і на оспіваних у билинах бенкетах дозволяв київським князям утримувати велику дружину. Із певними змінами ця система проіснувала до початку ХІ ст. Окремі елементи дружинної культури зберігалися в князівському середовищі ще кілька століть потому.

Згідно з повідомленням літопису, 882 р. родич Рюрика Олег здійснив похід із Новгороду (йдеться не про сучасне місто Новгород Великий, а про Рюрикове городище неподалік) на південь. У Києві він підступом убив Аскольда і проголосив князем сина Рюрика Ігоря. Літописець приписує Олегу походи на Візантію та укладення нових торгових угод. Так само й Ігор здійснив два походи на греків: перший, невдалий, та другий, що закінчився новим миром. У ці часи із перемінним успіхом тривали і змагання русів за контроль над східнослов’янськими племенами і іншими народами Східної Європи з Хазарським каганатом.

Вбивство Ігоря деревлянами дало підставу русам підкорити територію цього племінного союзу. Завдяки цьому завоюванню, саме за часів правління удови Ігоря Ольги Русь вперше починає набувати рис територіальної держави. Якщо вірити детальному опису Східної Європи Констатина Багрянородного, за малолітства сина Ігоря Святослава території, що безпосередньо належали київським князям, обмежувалися землями навколо Києва, древлянською землею та Новгородом на Півночі. Східнослов’янські племена зберігали внутрішню автономію, але перебували із київськими князями у договірних стосунках. Крім військової могутності Києва, неабияке значення мало його виграшне географічне розташування, що перетворювало місто на ключ від усієї торгівлі з Візантією. Активна зовнішня політика Ольги — посольство до Германського королівства та поїздка до Візантії — дала початок міжнародному визнанню Русі вже не як народу, а як держави. Утім, завойовницькі походи і кінцева невдача її сина Святослава відтермінували цю подію на кінець Х ст.

Святослав Ігоревич здійснив кілька походів на східнослов’янські племена, залежні від Хазарії, пограбував її західні володіння, у той час як інші дружини русів ударили по столиці хазар з Верхньої Волги. Утім, так і не завершивши походи на Схід, Святослав разом із військом вирушив на Балкани, спершу як союзник Візантії проти болгар, а потім і як самостійний гравець, збираючись заснувати тут свою власну державу.

Поразка Святослава мала катастрофічні наслідки не тільки особисто для нього. На лісостеповому пограниччі замість хазар руси отримали нового небезпечного супротивника, — печенігів. Разом із тим так звана «криза східного срібла» — зменшення потоку срібних монет із земель Арабського халіфату у Східну Європу, викликане занепадом, а потім і загибеллю Хазарського каганату, що відповідав за безпеку торгових шляхів у регіоні, та виснаженням іранських копалень срібла, — вимагала від київських князів пошуку інших моделей існування. Східна Європа стояла на порозі величезних змін.

Походи Святослава

У другій половині Х ст. військова могутність Хозарського каганату значно послабилася. Зі сходу на нього тиснули кочовики-тюрки, а на півночі й заході владу над слов’янськими та іншими різноплемінними данниками оспорювали численні дружини русів. У степу утворилася нестійка рівновага між хозарами і новоприбулими печенігами. Що ж до русів, згідно з повідомленнями арабських джерел, багато хто з них служив найманцями кагана в обмін на вільний прохід у Каспійське море, що відкривало шлях воїнам та купцям до багатої північної периферії ісламського світу. Інші ж намагалися пробитися на Каспій силою зброї. Край цьому поклали походи молодого київського князя Святослава та його союзників, що забили перший цвях у труну колись могутньої тюркської держави.

Згідно з хронологією «Повісті минулих літ» (до другої половини ХІ ст. ми не можемо повністю на неї покладатися), 964 р. Святослав здійснив похід на східнослов’янське плем’я в’ятичів у басейні Оки, що до того платило данину хазарам. Наступного 965 р. дружини Святослава здобули Саркел — хозарську фортецю на Нижньому Дону, побудовану у 830-ті рр. візантійцем Петроною Каматіром, та підкорили племена ясів і касогів у Прикубанні. Утім, цей похід не став вирішальним у долі Хозарського каганату. Як повідомляють арабські джерела, 968–969 рр. могутнє військо русів спустилося Волгою та розграбувало хозарське місто Семендер та столицю каганату Ітиль. Хоча раніше цей похід приписували Святославу, здійснили його, скоріше за все, інші дружини русів з північного сходу Європи, оскільки київський князь у цей час перебував у Києві та на Балканах. Але навіть цей погром не поклав край історії каганату. За допомогою правителів Хорезму в обмін на прийняття ісламу той на півсторіччя відродився, хоча його влада не поширювалася далі Нижнього Поволжя. На ясів та касогів за 20 років ходили іще син Святослава Володимир та на початку ХІ ст. його онук Мстислав. Плем’я в’ятичів було підкорене лише наприкінці ХІ ст. Не знаємо напевно, чи лишив Святослав по собі залогу у Саркелі, який у літописах отримав назву Білої Вежі, чи встановлення його політичного зв’язку із Києвом треба датувати вже часами Володимира Святославича.

968 р. Святослав як найманець греків втрутився у війну між Візантією та Болгарським царством. Йому вдалося закріпитися у гирлі Дунаю, де його базою стало місто Переяславець. Дружини русів діяли проти болгар самостійно, а їхні човни брали участь у діях візантійського флоту. Русам вдалося здобути потужну болгарську фортецю Доростол на Дунаї, а потім і столицю Болгарського царства Преслав. Бойові дії русів супроводжувалися грабунками та масовими вбивствами, історичні джерела рясніють описами масових жертвопринесень християн язичницьким богам. Налякані жорстокістю загарбників болгари були змушені піти на угоду з русами.

У цей час у печенігів, які спочатку виступали як союзники русів проти Хозарського каганату, із його поразкою були розв’язані руки, тож вони повернули зброю проти своїх учорашніх союзників. Поки Святослав воював на Дунаї, орда печенігів взяла в облогу Київ, де перебувала мати Святослава Ольга. Святослав полишив головну дружину у Болгарії та з малим військом швидко повернувся на Русь, але облогу вдалося зняти і без його участі. Літописець переповів важку розмову Святослава з матір’ю, яка