Маїра Цибуліна - ♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна

- А до чого тут я? - дивувалася я.

- Почекай. Дай договорити. Ну, не терпиться їй! Ух, люблю таких настирливих! Їм палець в рот не клади - відкусять!

- Карл, ти точно того! Господи, де я тільки таких слів набралася? - здивувалася я

- Я теж про це подумав.                                                  

- Це у мене нерви не витримують. Спочатку мого друга вбили, потім поховали, потім його мамі погано стало, в лікарню відвезли. І ще обзивають мене сьогодні всі, кому не лінь! Ось, я і розійшлася.

- Розійшлася, так розійшлася, далі вже нікуди! - погодився зі мною Карл.

- Ти, Карл, не подумай, я так себе зазвичай не поводжу, - спробувала я виправдатися. - Я з хорошої й  багатої сім'ї.                                                 

- Ага, а сама на метро їздиш! - не повірив Карл.

- Просто я вчора від батьків втекла. Вони мене одружити хотіли. Ось я ... Загалом, я вся на нервах.

- Так бачу я!

- Загалом, я хотіла сказати тобі, що ти ні хрена не розбираєшся в моді.

- Дякую тобі за комплімент.

- Яка з мене модель? Ну, ти подивися на мене! - попросила я його. - Ні шкіри, ні пики! Волосся - гірше швабри! Ні заду, ні переду!

Карл був шокований моїми словами.

- Недарма мене обзивали Євдошка-дошка, - продовжувала я. - Так це ще квіточки! Найстрашніше у мене - ім'я.

- Невже? - зацікавився він. – Ну-ну! І яке ж?

- Євдокія, - відповіла я, але на його обличчі ніякої реакції я не побачила. – Чого ти мовчиш і навіть не смієшся, як усі це роблять уперше, почувши його? Євдокія! Жах, а не ім'я! Як я з ним намучилася, особливо в школі. Як мене тільки не дражнили! Євдошка-дошка. Євдошка-картошка. А в академії ще і Євдоша-святоша.

- Через що святоша? - здивувався Карл.

-Тому, що я нікуди не ходила, з хлопця не водилася, не пила, не курила, дома вічно сиділа або в спортзалі, - випалила я на одному диханні.

- Ага, я зрозумів.

- От і добре, - зітхнула я важко. - І ще я некрасива. Моделі з мене не вийде.

- Ти - не красива? - здивувався чоловік. - Ти що насправді так думаєш? Ти-то в дзеркало на себе добре дивилася?

- Добре-добре, - відповіла я сумно. - Тепер намагаюся взагалі туди не дивитися. Тільки в дуже рідкісних випадках, коли миюся. На що там дивитися? На зелені очі, як у кішки? На носа, як у п'ятачка? І на веснянки на ньому? Ні, Карл, - набрала я більше повітря, - некрасива я, некрасива.

Карл довго й уважно на мене дивився, а потім сказав:

- Ти що думаєш, я свої очки вдома залишив і без них не розберу, хто уродка, а хто красуня? Або ти на мою непрофесійність натякаєш? Ти собі, як хочеш. Це, звичайно, твоя справа. Хочеш - приходь, не хочеш - не треба. Хоча шкода втрачати таку екзотичну мордочку. Але що вдієш? В загальному, я не можу тебе змусити. Це твоє життя, твоє рішення. Роби собі, як хоч. Моя візитна карточка у тебе є. Якщо-що - то дзвони!

Після цього він пішов, а я залишилася стояти в подиві. Я модель? З глузду з'їхати!