Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

Уляна готувала неймовірний, такої смакоти він у жодній корчмі не куштував.

— А насправді... Допоможи завтра з клунею, — вона із задоволенням глянула, як він поглинає обід. — Я сама не впораюся, думала сусідів кликати.

— Земледухів? — проплямкав Гнат.

— Не Терещенків же! Ті сахаються нас, ж чорт від ладану.

— А на весіллі їли-пили, аж гай шумів, — кого-кого, а жадібних до бенкету Терещенків він добре запам'ятав.

— Ми — твоя родина. Родина характерника, — Уляна всміхнулася. — Для когось це завжди буде приводом ненавидіти нас. І не смій вибачатися!

Він удав, наче й не збирався цього робити, ретельно вишкрябав ложкою рештки борщу і спитав натомість:

— Що з клунею?

— Стріху треба перестелити. У кутку прогнила і тече, після кожної зливи калюжа.

Гнат протер вуса та голосно відригнув. Такий борщ, певно, святі на небесах їдять!

— А що кум?

Після народження Остапа він хотів покликати Варгана кумом, але той послався на жидівську віру, тож довелося шукати кума з боку дружини, а за куму взяли Катрю.

— Ти забув? — Уляна докірливо глянула на сіроманця. — Він ще три місяці тому поплив за океан кращої долі шукати. До Канади.

— Голова дірява! Не писав нічого?

— Ще ні. Сподіваюся, в нього все гаразд... Бо я вже переживаю трохи, — вона насупилася. — А кума знов мовчить. Лише на день народження похреснику листа з банкнотою прислала. Останні три роки взагалі не приїздить...

— Не зважай на Катрю, у неї голова блискавицями начинена, — махнув рукою Гнат. — А клуню зроблю, любонько! Не турбуйся.

Та швидко, аби подалі від неприємної теми, спитав:

— Де малий?

— Гасає десь, шибайголова, — Уляна перехрестила хлібину та поставила у піч. — Я так стомилася, Гнате... На нього самі лише скарги! Постійно вигадує якусь шкоду чи б'ється з іншими дітьми. Люди бідкаються, навіть священник сказав: якщо Остап хоче восени піти до школи, то мусить навчитися пристойної поведінки. А де він її навчиться? Хлопець майже без батька росте.

Так само і я колись, подумав Гнат.

— Мене він не слухає, а тато приїздить на кілька днів раз на два місяці та й усе, — вона сіла на табурет навпроти. — Він у тобі бачить героя, а я — остогидла мамця, яка тільки все забороняє та змушує робити неприємні речі!

Від однієї капості заскочили на іншу. Як він не старався, виходить кепсько.

— Вибач, — сказав Гнат.

— Не вибачайся. Краще побудь батьком, Гнате. Вплинь на нього... — Уляна посміхнулася. — Я знаю, з ким лягала та за кого виходила, і не скаржуся. По господарству сама впораюсь, але ти допоможи хоч із вихованням, га?

— Допоможу.

...Коли Орися повідомила, що одружується з якимось консулом, і з цим нічого вже не вдієш, тому вона нікуди разом із ним не тікатиме, Гнат нетямився від ревнощів. Після бурхливої сварки, з якої сіроманець вийшов зі слідами від трьох ляпасів — по одному на кожну щоку та губи — то впродовж місяців лягав із кожною, яка тільки натякала. Такою була його помста підступній Орисі, допоки патрулювання не занесло Гната сюди.

Уляна була першою дівчиною на селі: вродлива, розумна, вправна, дотепна. Коли батьки вирішували, за кого вона вийде заміж — типова історія українського одруження — Уляна рішуче всім відмовила. Батьки, наполягали, гордовита дочка стояла на своєму, і бозна-як скінчилися б їхні суперечки, якби не випадкова зустріч, що її і Гнат, і Уляна, здавалося, тільки й чекали, аби втратити розум. Вечір, коли дочка прийшла під руку з зайдою-характерником та повідомила, що чекає дитину, був повен сліз, битого посуду, докорів, лайки та прокльонів. Але зробленого не вернеш: весілля гуляли три дні, і то була славетна гулянка. З характерницької четвірки брат Еней оженився першим, і побратими ще довго не йняли цьому віри.

Тесті від молодят одразу відмежувалися — навіть не пропонували ставити хату поруч, а горда Уляна не зверталася до них по допомогу навіть у часи найбільшої скрути. Вона самотужки поралася по господарству та виховувала сина. Невдахи-залицяльники, що одружилися з дівчатами, яких раніше завидки брали від Уляни, тепер зловтішалися, дивлячись на життя колишньої першої нареченої. Уляна не зважала.

Молодята знайшли у цьому шлюбі бажану втечу. Згодом почуття зблякли, але Гнат із плином років збагнув, що поважає Уляну дедалі більше. Не кожному щастить з дружиною, а особливо такому гульвісі як він. Гнат соромився, що звалив усі клопоти на неї. Уляна була гідна кращого життя. Він знав, що подарує їй мрію, але то буде згодом, а зараз... Зараз як? Він міг хіба що приїздити, купувати гостинці, наче вони могли щось виправити, обіймати її, обіймати сина, а через день їхати геть. Його навчали виживати, вбивати, перетворюватися на вовка, але не вчили бути чоловіком і батьком.

Двері розчахнулися. Розлетілося радісне дзвінке:

— Тату-у-у-у-у!

Хлопець кинувся йому в обійми — високий, чубатий, з яскравими синіми очима та задерикуватим личком: викапаний Гнат у дитинстві.

— Остапе! — характерник розкуйовдив синове волосся. — 3 днем народження, козаче! Тримай подарунок.

Хлопець нетерпляче зірвав обгортку та радісно вихопив дві дерев'яні шабельки.

— Зброя! Як у тебе!

— Годі дрючками бур'яни збивати — маєш тепер шабелини!

Остап легко махнув обома і ледь не розбив миску з-під борщу. Гнат зловив промовистий погляд Уляни та хутко вивів сина надвір.

— Подобається? — він задоволено споглядав, як малий вправно крутить «вісімки», яких його ніхто ніколи не навчав.

— Усіх завидки вхоплять, ух! Ні в кого таких немає, — Остап сяяв від захвату.

Тепер треба сказати щось виховне.

— Це зброя захисника, Остапе, — Гнат обережно взяв малого за плечі та присів, аби дивитися сину прямо в очі. — Нею належить захищати людей. Не бий інших просто так.

— Я ніколи не б'юся просто так, — насупився Остап. — Тільки коли дражняться.

— Тебе дражнять?

— Сином перевертня кличуть! — гнівно відповів хлопець і змахнув шаблею. — Раніше дружили, а потім стали дражнитися. То я їх кулаками... А вони на мене всю провину валять.

— Чому не розповів мамі? — Гнат аж зубами скреготнув від люті. — Вона думає, ніби ти бешкетник і задирака!

— Мамі не казав, бо вона зажуриться, — Остап шморгнув носом. — Я сам з усім розберуся.

Мій син, подумав Гнат та міцно обійняв малого.