Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Оргія, погодьтесь! Кров! кілолітрами! Якби лишився, то було б масове безумство! скільки життів порятував тільки тому, що дременув!.. Коли лють у небесах (треба було чути ті єроплани!), тоді вона фатально на землі й під нею! у глибині аж до тунелів водостоку! і в усіх умах! та що там єроплани! вагони метро, повні бомб! Гуркіт, лють, залізяччя! і все інше! «Летючі фортеці»! так їх назвали… хіба не знаки кінця світу? «Летючі фортеці»?.. Приємно, що «фортеці»!.. Гуркотіли, скреготали на все небо сотнями й тисячами диявольських кастаньєт!
— Він злякався, сказали, написали, зважилися!
— Я врятував двісті двадцять душ, бо дременув! (Вони б уже тепер не дзявкали!) Не кажучи про статуї у скверах, які всі вимагають розтрощити, але маю право на одну, скромну з тону, не золоту, але серйозну і зворушливу.
Він поїхав, ми живемо, Наш жертовний Фердінан.На площі Дерер.
— Злякався, що йому кров пустять! це найбільший закид… Він сам, а нас тисячі! (додайте месника-гравця в «жовтого карлика»). Його наздогнали біля скверу Вовенара і пошинкували на вулиці Феваля!
Гей, утихомиртесь!.. За і проти!.. Люди в пору гону жорстокості, це всі комуністи, як є! «Увсевірячі»! у міражі, тельбухи, кістки, усе ковтають! Причастя без хліба, гаряче і м'ясне! Отак! Слава Ісусу! на дві тисячі літ!
— Злякався! злякався!
Я поїхав із чистої люб'язності, лицарства, сусідського альтруїтарства! правда! правда! доказ: статуя! аби нікого замість мене не розіпнулили! не пошинкували! абощо! Великі зрушення достоту! Аби затримався на тиждень, їх тисяча убивць набігла б: триста тисяч! загроза безладу! Штурмують мій будинок… Вибивають двері… хапають… тягнуть на мордування… на палю? вам це ніщо! шматування теж!.. четвертування й поготів!.. Ешафот! Ку-ку! Шибениця? Кульбіт із перекидом! Гойдалка! Я ж бачу, як вас реготи беруть! як ви качаєтесь зі сміху!
Ох, змагатися з вами! де снаги узяти? Куди мені до ваших чеснот! Випроби зламали мене, це правда… втім, я знову про маму… не можу звикнути до суму… її поховали на Пер-Лашез, ділянка 20, ряд 14… Якби мені «перепустку»… щоб тільки на могилу подивитись…
Усе відбулося якось… вона так і не знала, що мене спіткало… я принесу їй горщик маргариток… її улюблених маргариток… Маргарита Луїза Селін-Ґію… Померла з туги за мною і від сердечної втоми… від аритмії, від тривоги… від усіх «розмов»… уявіть собі людей на авеню Кліші!.. лави… громадська думка!..
Вона так і не дізналась, що зі мною сталося… того вечора вона пішла, рушила вулицею Дюрантена, потім спустилася до вулиці Ламарка… і потім усе, назавжди… не спала кілька місяців… Вона завжди мало спала… тепер вже спить… Була, як я, дбайлива, аж надто клопітлива… Вона так особливо сміялася, тихенько, а в мене сміх гучний… Як доказ, у підвалі каземату, не думайте, я теж сміюся, якщо хочу, коли про вас згадаю, о, чарівні, як вас корчі скрутять, як ви захвицаєте, коли заграє флейта оту мелодію згори, вам ще невідому… Сміх або властивий вам, або його нема… Я бачив, як вона хихоче над мереживом — малійським, брюзьким, над тонким павутинням, вузликами, плетивом, моя мама, псувала собі зір… і виникали велетенські покривала, райські хащі, граціозні вигини… філігранні візерунки… яких тепер уже ніхто не розуміє!.. все відійшло з Епохою!.. залегке… Прекрасною!.. то музика без нот, без звуку… усе в очах… вона була такою… мало не осліпла під кінець… шістдесят років над мереживом!.. Я спадкував слабкі очі, тільки що — сльози, від червоного, від сірого, від холоду… Ледве пишу… ох, я теж засну! як надійде час супокою!.. який я заслужив… «Недостойний!», більш як недостойний! зрадник! тринди-ринди! ніхто не відверне моєї смерті! Конфіскувати! все! До люлі! Я виграв!
Якби мені «перепустку» на Пер-Лашез, побачити надгробок, напис… Ох, яке зухвальство! аж задихаються! Гівнюк! волають, геть з Батьківщини!.. Мене? Та я ж з Курбевуа! самі з якихось купогноївок, які ніколи не з'являться на мапі! з півстепової тоскної глухомані без електрики! без туалетів! без боліт! без грамоти! Моя пиха, моя погибель! побачите! побачите звірство цих виродків! якщо я вмру, то від подиву! щоб усе можна!.. учорашні підніжки!..
Вони знають тільки брутальні слова.
Досить з мене таких д'Ортензій! І сороміцьких пропозицій крізь ґрати, отут! на світанку!
— Я — Людовік XV! Я — Людовік XV! старий чортяко! люби мене!
Незвичайні слова.
— Йди поцілуй мене, розбійнику! Лілія! Франція і всі колонії! Дюбуа врядує[62]!
Це його точні слова.
Лізе зі своїми маніями! Навмисно підісланий з Парижа, з Нервової набережної…
— А потім тобі зітнуть голову!
Хоч цей не золотить пігулку, він воліє мою дупу, а потім голову!..
От кого вони мені підсилають, усі ті асесорки з Нервової набережної в Парижі!.. наполохати святих у казематі! у формі ектоплазми! для цього потрібна буремна епоха!
— Я молитовствую! кричу я. Я молитовствую!
Хреста на себе покладаю… Зникни! Зникни!
Регоче.
Я знову впокорююся.
— В ім'я великого Помпона! волаю я… Сильнішого від Бога!
Тепер він уклякає… зникає на три… чотири хвилини…
— Гей, Бразіяку, досить тирад! хіба він не трохи більше потерпів?
— Та відчепіться зі своїм Бразіяком! Він навіть застудитися не встиг, тепленького і розстріляли! а я роками скнію в казематі з морськими котиками праворуч, ліворуч, напроти, яких терпіть несила! і сторожу із сюрчками теж! А ще д’Ортензія і дорікання! і виття, яким відлунюють всі стіни! сирени, цвинтарні дзвони! Навіть за мого стану падіння це нестерпно, несказанно! крім сміху, звісно!
А Андре-флюгер[63] шпетний і дотепний, теж сміливець! жертва! замурований! тринди-ринди! оперетка чи ні? а пан Аєр де Віньєт[64]?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін», після закриття браузера.
