Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

Мок[54]! ро! бридко!.. скажіть-но! скажіть же!.. крикніть! що ви найсильніший! присягніться, магістре! Ах, усьому край! без жодного жалю про жоден Кассель! десять тисяч! сто тисяч! двісті тисяч грилів! Ви б бачили сьогодні Францію! Ви б прилетіли до Бурже[55]! сорок тисяч букетів! нестимуть дівчатка! кайданки і все! Ви не уявляєте, як вас усюди славлять! Письменникус століття! не якась там замітка! «на першу шпальту!» на всю сторінку фотографій! і вашого кота! і жінки! і вашого блідого виду! і довгих патлів! і в палаці! і у Френі! про вас усі думки! Вам завдали такої кривди, що Франція тепер не може спати! Забрали! Утоптали! Обплювали! Та що там Бразіяк[56], він уже помер! Усім потрібні фото! платівки! слова! Усі хочуть м'яса й фотографій! Покажіть-но сідницю, де кровотеча! Ставайте тут, магістре! Магістре! Скидайте штани! Ставайте на коліна!.. На коліна! На коліна! Щоб краще було видно! Щоб усе було видно! і ваш вид теж, магістре! плачте! табурет теж! добре! ваш планшет! око!.. тріть!.. до крові!.. тля! ваше фото! вас скоро випустять? як ви гадаєте? Так! так! так! так!.. повторюйте отак за мною: «Я їх ненавиджу!»… з більшим виразом, дорогий магістре! з виразом!.. а тепер пустіть сльозу! заплачте!.. Ах, любий магістре, як на вас усі чекають! Ваш прутень звис?.. Можна так і написати? Хвороба? Морок? Померла мати? і дочка? й онуки? і дружина? плачте! лийте сльози! От! от! вже маю! Ах! Вінець розради! Звісно, він буде ваш! Пантеон для вас самого! Всіх інших винесуть! Не хочете? Голову в театр! ноги до біса! лоб до Сент-Шапель! який ви красень!.. а купер до Сорбонни!.. Ах, ваші вороги тепер вас шанують!.. Ах, ви побачите амністію! Еге ж?.. Еге ж?.. Еге ж?.. у вас смумніви? Але ж ми маємо підтримку пані Абетц! і графа Даладуль-д'Аєра[57]! і пана Тонтона з вулиці Абес! і архипатріарха Арсу! А поза тим то був кошмар! Я пришлю вам вітамінів! три пігулки щодень! і краплі! ви не проти? прийматимете? вас пройматиме? краплі «од усього»? знаєте? «од усього»? «од усього»? ви ж лікар? А як ваш роман? Феєрія? Феєрія ж?.. Все буде! Збадьоріться! Радійте! Ви молодий, магістре! Ще й який молодий! Хай живе! Орден! буде! у вас буде! побачите! Я вам усе прочитав!.. нагоди будуть! я принесу платівку! звук! голос! Обіймаю вас! Я вас обожнюю, магістре! Магістре! Я в сльозах! Обожнюю! Пишіть для нас! Пишіть красиво! Радійте. Магістре, радійте!

Тюремнику набридло… приходить, виводить.

Я знову сам.

Готовий вам довіритись! Маю маленькі таємниці, повірте!.. Чорт зродився не сам, а з поговору!.. Уся біда — зайві слова!.. Я розповім про температуру й навіть про вологість свого каземату! Ну от! десять… дванадцять… двадцять… мокриць пролазять попід дверима… Мені кінець!.. мокрицям плювати на замки!.. вони у себе вдома!

Цюняю під себе, ух! довго терпів… Він каже збадьоріться!.. Радійте! Молодий!.. Молодий мусить добре цюняти!

Я знову сам.

Та дружбан з камери напроти, з сімнадцятої, ото срач смертельний!.. «Єоп! Єоп!» без упину!.. От якби крок через коридор та й задушити?.. де взяти сили?.. спочатку оклигати!.. відірвати три, чотири клапті ран… щоб тюремник відчепився… той ніколи не відчепиться! дикун!.. а ще той бідний репортер! так мене полюбив! моє лице! мою пошинковану сраку! очі! сльози! усе полюбив!

Отож, усе зваживши, ба навіть обміркувавши, ні слова, ви не дізнаєтесь нічого! ні міста… ні місця… хоч приблизно… нічого!.. навіть про бриніння атмосфери… шелестіння верхів'їв… регіт мартинів на вітрі… шерех сніжинок… бо ж вони шерехтять!.. а вам зась!.. ні поховального дзень-дзеня… ні цвинтарних дзвонів… ні дзвіночків… я про цвинтар не навмисно… совине ухання… я про сов не навмисно… тут навколо ліси… і десь далеко, ген у далині, кораблі… я про кораблі не навмисно… і сирени нічні й денні… Ох, я романтизую не навмисно… Ви б прийшли й сказали: «Так! Він не бреше!» нарешті правду каже! Правду каже! От покидьок! вєрно! Нахристосити його! мученик! і музики! Насмілився! Наважився!.. Беру на зуб!

— На палю його!

Ви тільки це і знаєте!..

— Нехай! нехай! але спочатку два слова, пане президенте! два слова! Я міркую з президентом, я не з вами розмовляю! Я навіть з Лавалем розмовляв! Я його лікував! Я знаю, як говорити з президентами! З усіма президентами! Звертатись треба якомога вище! Мати померла з туги на самоті, на лаві на авеню Кліші, поки ви наліво і направо… і що? і що? Мені більше нікуди повертатися… у моїй квартирі на вулиці Ґавено шістнадцять разів мінялись пожильці… я вам казав про це на сторінці X! Y! Z! восьмий поверх, двері ліворуч!.. усе винесли, піди глянь! зашморгнули! пограбували! потрощили! страм без строку! Зачекайте з Історією! Це не все! Я теж Історія! Дошка для запису жахів! Та що там квартира на Ґавено, вона завжди була мені байдужа! Це тільки щоб вам дошкулити! зловісним вам усім злодюгам! і по одному, і всім разом! домудрували — «довічна конфіскація»! так тепер я вас люблю досмертно! як казав отой, що, схоже, забув прийти, мій так званий «чистильник[58]», гордий зі свого автомата шпанюк, сп'янілий від «мені нічо не буде», переможець у «жовтого карлика[59]», дістав би мого копняка, аби трапився: помста неминуча!

А візьміть мою матір, її житло на вулиці Терези, 14, де вона мешкала років із сорок, я хотів був довідатися… О-ля-ля, відповіли мені, там дуже порядні люди… «обачніше! обачніше!» а потім десь по двох тижнях: «Ваша мати померла на лаві… от і все! і мовчіть!»… Отакі новини з далекого звіддаля… усі таємниці, що чекать… вас чекають… чекайте сто років, Ленотре[60], доки всі, хто мене знає, повмирають…

Я сто років не чекатиму, дулі з маком!

Я відхилю завісу над усім, і одним махом! і кружляйте у вальсі! Я син пасажу Шуазель за школою і вихованням! син Пюто завдяки пані Жуо, моїй годувальниці (проїзд Бержер), і син Курбевуа, де народився. Ніякої вини за матір'ю нема, без сумніву, і по факту, і по душі, як і за мною! Прошу дуже! Я пустився навтьоки, довелося, месники були напоготові, юрмилися й били копитом у мене під вікном… сотнями! тисячами! готові все спалити, а сусідів пошматувати! бо