Наналі Найт - Смерть за гроші, Наналі Найт

-Ти точно впораєшся?-запитала ще раз Жаннет, поки одягала чорні чоботи.
-Люба, не хвилюйся.-заспокоював її Мартін, тримаючи одну з дочок на руках, а друга сиділа на шиї.-Я зможу посидіти з ними дві години.
-Добре, я як пострижуся відразу прибіжу!-вигукнула дружина, надягаючи вітровку.
 Стоун впевнено кивнув і посміхнувся. Донька на шиї у батька гралася його волоссям, хапаючи їх маленькими пальчиками і смикаючи в різні боки. Друга поверталась у нього на руках.
-Тоді скоро буду.
 Дружина поцілувала його та вийшла з квартири. Коли прийшла до салону, сіла у спеціальне крісло біля вікна.
Поки її фарбували, вона дивилася то в дзеркало на себе, то у вікно на людей. Жаннет на мить помітила знайомий силует. Знайоме до болю обличчя.
 То був Крейг. Вона трохи злякалася, адже попередня зустріч з ним була не найкраща. Потім трохи заспокоїлася, кажучи собі, що вони живуть в одному місті, тому це просто випадковість. 
 Після двох годин стрижки, Жаннет сплатила перукарю і пішла додому.
 За кілька хвилин вона стояла біля дверей квартири і чула за нею крики немовлят. Дівчина, не зволікаючи, відчинила двері і увійшла. На кухні була страшна картина.
 Мартін лежав на столі з діркою у лобі, з якої текла червона кров. У руці був пістолет. 
 Все це ще фарбують крики дочок у сусідній кімнаті. Жаннет не знала, куди кидатися. Її охопив страх і паніка.  Але невдовзі взяла волю до рук і побігла заспокоювати дітей. 
 Після того як заспокоїла доньок і поклала їх спати, пішла перевіряти чоловіка. Він також лежав на столі, не рухався. 
 Дружина підійшла до нього, прислухалася. Чи не дихає.  Ні серцебиття, нічого...
-"Він помер.-зрозуміла вона, вже починаючи плакати. - Невже він вирішив... Ні! Його вбили і точка. Треба дзвонити в поліцію." 
 Вона тремтячими руками набрала номер 911 і сіла на диван, повідомляючи те, що відбувається фахівцям. 
 Через час приїхала поліція та оглянула місце події, поки один із них заспокоював дружину загиблого.
-Можу сказати, що це швидше за все самогубство.-почав говорити чорношкірий чоловік у формі.-Чи були раніше натяки на суїцид у вашого чоловіка?
-Ні, він би ніколи не зробив цього.-відповідала Жаннет, випиваючи заспокійливе.-Я вам кажу, це вбивство!
-Експертиза покаже.-промимрив той.
 До дверей двоє потягли чорний мішок. Дівчина намагалася не дивитись на це, щоб не викликати чергові сльози.
-Ми подзвонимо вам, як тільки оголосять результати експертизи.
 Жаннет мовчки кивнула.
-Усього хорошого, мадам.-попрощався ввічливо той і попрямував до виходу.
-Жаль вашій втраті.-додав напарник і пішов хвостом за тим поліцейським.
 Коли в квартирі все стихло, її рука потяглася до телефону.
-"Потрібно розповісти Сарі.-подумала та й набрала її.
 За кілька гудків дівчині відповіли.
-Ало?
-Сара, мені потрібно дещо сказати.-тремтячим голосом сказала Жаннет. 
-Що в тебе з голосом?-запитала колишня дружина Мартіна.-Щось трапилося? Кажи ж!
-М-Мартін помер...
 З того кінця пару хвилин була тиша, поки та знову почала ридати від горя.
-Як помер? Що сталося?-продовжила питати Сара.
-Я залишила його з дівчатками, сама ж пішла в перукарю на годину. Приходжу додому, а він...
 Вона ще дужче заплакала, згадавши весь цей жах.
-Жанне, люба, заспокойся.-намагалася вплинути на ситуацію та.-Зроби глибокий вдих і видих, потім продовжуй.
 Жаннет зробила так, як вона сказала і продовжила:
-Коли прийшла додому, Мартін був на кухні. Лежав на столі з діркою у лобі та пістолетом у руках.
-О, Господи!-жахнулася знайома.-Ти поліцію викликала?
-Так, вони оглянули місце вбивства та забрали тіло на експертизу з пістолетом. 
-Що вони кажуть щодо цього?
-Думають, що самогубство, але я їм не вірю!-вигукнула дружина.-Він не зміг би цього зробити...
-Повір мені, міг.-сумно запевняла Сара.-Добре, як тільки все повідомлять, подзвониш мені. Добре?
-Так, а ще... можеш забрати дівчат у мене в Лондон?Я з ними сама не впораюся. Розумієш, тут і працювати за двох і за дітьми треба буде...
-Ні слова більше! Я їх заберу як тільки зможу.
-Сара, дякую велике. Я навіть не знаю як тобі потім віддячити.
-Не треба. Ти тримайся там, ми з тобою. 

 Через час, після експертизи, був похорон Мартіна Стоуна.  Його могилу встановили поряд із могилою сестри-близнючки Жаннет. 
 На похорон прийшла родина Паркер, у тому числі там був і син Мартіна, Тім. 
 У цей час погода була жахлива. Вся ця атмосфера була нагнітаючою.
 Жаннет стояла з подвійним візком, у якому були її діти.  Дівчина була одягнена в чорне і плакала поруч із могилою чоловіка, витираючи сльози хусткою. Поруч стояв Фред Паркер, намагаючись втішити молоду вдову та свою дружину одночасно. 
 Сара теж була в жалобі, плакала разом з Жаннет. Також Сара тримала сина за руку.
 Той увесь похорон мовчав. Не видав жодного звуку за день. Сара Паркер навіть не могла зрозуміти, він взагалі усвідомлює те, що відбувається, чи ні?
 Хоча для сина смерть батька може бути ударом у серце сильніше, ніж будь-що інше. 
 Після похорону Жаннет передала опікунство над її дочками Сарі та Фреду Паркер. Потім вони поїхали назад до Лондона, а молода вдова залишилася сама в порожній квартирі зі своїми думками.