Умберто Еко - Ім'я рози

Сульпіцій Север (Sulpicius Severus, бл. 363–420) — християнський письменник родом з Аквітанії. Був учнем св. Мартіна Турського і написав його детальний життєпис, який довгий час був взірцем, що його наслідувало чимало апографів.

Сумники (іт. bizochi) — одна з єретичних сект, згаданих в буллі «Sancta Romana» (1317) папи Йоана XXII, який не відрізняв їх від братчиків та беґінів.

Схолія (гр. scholia) — примітка, пояснення до тексту.

Тацит (Publius Cornelius Tacitus, 55-120) — визначний римський історик і політик, 97 консул, пізніше проконсул провінції Азія. Його твори, серед яких «Аннали», «Історія», позначені психологічною проникливістю й блискучими характеристиками героїв.

Тимпан (архітект.) — внутрішнє поле фронтону — верхньої частини будинку або портика у вигляді трикутної площини, обмеженої по боках двома схилами даху, а біля основи — карнизом.

Тома Аквінський, св. (Thoma Aquinas, 1225–1274) — визначний італійський філософ і богослов, домініканець, учитель церкви. Систематизатор схоластики на основі християнського арістотелізму. Сформулював п'ять доказів існування Бога. Основними його творами є «Сума богослов'я» (Summa theologiae) і «Сума проти язичників» (Summa contra gentiles). Був запрошений на Ліонський собор, але помер по дорозі, в монастирі Фоссанова. Його вчення лежить в основі філософських систем томізму і неотомізму.

Тома Кемпієць (Thomas a Kempis, 1379–1471) — справжнє ім'я Томас Гемеркен, німецький містик і релігійний письменник, августинець; йому приписують авторство найпопулярнішого в католицизмі після Біблії твору «Наслідування Христа» (Imitatio Christi).

Трагант (гр. tragacantha) — засохлий сік деяких кущів з роду астрагалів. Використовують у фармації, паперовій, текстильній, шкіряній промисловості.

Трансепт (архітект.) — поперечна нава або кілька нав, що перетинають під прямим кутом головні поздовжні нави будівлі.

Убертин Казалець (Ubertino da Casale, 1259–1328) — чільний представник італійських спіритуалів, францисканець, містик, критикував Церкву за нагромадження багатств. Його твір «Дерево хресного життя» протиставляє життя Христа і життя церкви-грішниці. У романі досить детально описано його погляди і життя.

Угучон з Фаджоли (Uguccione della Faggiuola, 1250–1319) — синьйор Ареццо, Пізи і Лукки. Відіграв важливу роль у боротьбі між Папою та імператором, був лідером Ліги ґібеллінів у Романьї. Відзначався жорстокими і тиранічними методами.

Уміліяти — релігійний рух, близький до вальденсів, що виник у Ломбардії в середині XII ст. Проповідували аскетичне життя в убогості, намагалися якнайточніше виконувати євангельські приписи. Частина уміліятів на початку XIII ст. утворила орден в межах католицької церкви, а решта пристала до Ломбардських убогих.

Фізіолог (лат. Fisiologus) — збірник відомостей про тварин і камені, вперше укладений в II або III столітті, набув великої популярності в середньовічній Європі. Він складається з окремих розділів, де подано опис різних тварин, птахів, комах, мінералів та їхніх властивостей. Крім того, дається їх символічне тлумачення. Фізіолог містить також опис таких міфічних тварин, як фенікс, сирени, кентаври, єдинорог, горгона та ін. Популярним «Фізіолог» був і в Київській Русі, у його церковнослов'янському варіанті.

Філіп IV Красивий (Philippe le Bel, 1268–1314) — французький король. Його довга боротьба з папством закінчилася перенесенням папського осідку до Авіньйона (так званий авіньйонський, або вавилонський полон, 1309–1378). Він також зміцнив королівську владу, підкоривши собі сусідні землі і укріпивши феодальні звичаї. Відомий також тим, що розгромив орден тамплієрів.

Філіп V Довгий (Philippe Le Long, 1291–1322) — король Франції з роду Капетингів, син Філіпа IV Красивого. Його правління позначено упорядкуванням у багатьох сферах державного правління, намагався також покінчити з багатьма зловживаннями, які мали місце за правління його батька.

Флагелланти (лат. flagellantes, «які бичують себе») — представники релігійного руху, які проповідували спокутування гріхів через самобичування. Особливого розвитку набули з XIII ст. Процесії флагеллантів стали тоді звичним видовищем в цілій Європі. Засуджений церквою на Констанцькому соборі (1417).

Флор (Lucius Annaeus Fionas, II ст.) — римський ритор і історик африканського походження.

Франциск з Ассізі, св. (спр. ім'я Giovanni Bernardone, 1181–1226) — визначний італійський релігійний діяч, проповідник, засновник ордеру францисканців. Закликав до покаяння, убогості і любові до ближнього; проголошував радість життя, яка випливала з любові до Бога і його створінь. Його діяльність знаменувала нову епоху в історії західного чернецтва.

Францисканці — або мінорити, католицький чернечий чин, заснований 1209 р. св. Франциском з Ассізі, належить до жебрущих орденів, займається проповідуванням серед народу і місіонерством. Францисканцями було чимало видатних філософів та богословів (Бонавентура, Дунс Скот, Вільям Оккам, Роджер Бекон). У XIII ст. розділилися на конвентуалів (які цілковито підкорялися Папі) та спіритуалів (які вимагали повернення до євангельської простоти та суворого дотримання правила св, Франциска). Пізніше францисканці знову розділилися на три гілки — конвентуалів, обсервантів та капуцинів. Жіночі францисканські спільноти мають назву клариски; III францисканський орден — так звані терціярії — включають мирян, які зобов'язуються жити побожним життям.

Фрідріх III Австрійський Гарний (бл. 1289–1330) — німецький король, герцог Австрійський. Суперечка з Людовіком Баварським за престол скінчилася тим, що Людовік визнав його як співправителя. Але реально влада його поширювалася лише на Австрію.

Фронтон (Marcus Cornelius Fronto, 100–166/75) — римський письменник і ритор.

Фульґенцій (Fabius Planciades Fulgentius, V ст.) — християнський церковний письменник і граматик, походив з Африки.

Фурньє, Жак (Jacques Fournier, |1342) — цистерціанець, кардинал, а згодом Папа Бенедикт XII (1334–1342), третій з авіньйонських пап. Буллою «Благословенний Бог» (Benedictus Deus) засудив тезу Йоана XXII про те, праведники аж до Страшного суду не сподобляться блаженного видіння. Остаточно поклав край рухові братчиків убогого життя.

Цезарій з Айстербаху (Caesarius, 1170–1240) — німецький монах-цистерціанець, автор збірки оповідей про незвичайні події та явища під назвою «Бесіди про чудеса» (Dialogi miraculorum), які були дуже популярні в середньовіччя.

Целестин V (1215–1296) — спр. ім'я Петро Морронець (Pietro da Morrone), італійський чернець-пустельник, засновник ордену целестинців. В 1294 р. був обраний Папою Римським, але через п'ять місяців склав із себе папський сан.

Целестинці — члени католицького чернечого ордену, відгалуження бенедиктинського чину, заснованого на півдні Італії в середині XIII ст. ченцем Петром Морронцем, який згодом став Папою Целестином V.

Циркумцеліони (лат. circumcelliones, «ті, що блукають навколо селищ») — учасники повстанського руху селян, позбавлених землі (IV–V ст.) Бездомні і безробітні, доведені до розпачу, вони промишляли грабунками по селах, нападали на багатих землевласників. Часто накладали на себе руки, кидаючись зі скель, або навмисне чинили жорстокі злочини, щоб їх спіймали і стратили. Згодом пристали до донатистів.

Цистерціанці — відгалуження бенедиктинського чину, започатковане в кінці XI ст. у монастирі в Сіто (лат. Cistercium) біля Дижона. Ставили собі за мету суворе дотримання бенедиктинського правила. Відіграли значну роль у розвитку рільництва та архітектури.

Шарра Колонна (Sciarra Colonna) — представник стародавнього римського роду Колонна, запеклий ворог Папи Боніфація XXII. Підтримував Людовіка Баварського, а згодом через невдалу спробу