Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

День 233

Все відбулось дуже швидко. В темній кімнаті було лише двоє – Мілана та Рома. Мілана тримала в одній руці плід пасифлори, в іншій - розкладний ножик. Лише місяць був свідком того, що тут відбулось. Рома стрибнув на дівчину, намагаючись відібрати квітку, та за мить впав на підлогу, вхопившись за живіт. Він закричав, стискаючи светр. Червона пляма під його руками зростала з кожною секундою.

Що ти зробила? - сухим голосом, повним злоби, сказав хлопець, - Ти ж знала, що я не зможу заснути

Мілана подивилась на плід. Він наче світився при сяйві місяця. Такий гарний, схожий на вогняний каштан. Та дівчина перевела погляд на іншу руку та побачила закривавлений ніж. Від несподіванки, вона впустила зброю на підлогу та підвела руку до обличчя, закриваючи свій рот, щоб не закричати.

Миттєво, в голові промайнула думка: «Це я вбила Рому». Ніж впав на підлогу та підняв галасу, наче це був пустий металевий чайник. Тишу розірвав дзвін. Вона не хотіла завдати шкоди, вона не хотіла нікого кривдити. Рома опустив руки, знепритомнів. Та раптом він смикнувся та подивився на Мілану.

Зроби це! – закричав хлопець.

В цю мить, двері кімнати відчинились. Заскочив Степан та хотів обійняти Мілану, але побачив ніж на підлозі та зупинився.

Навіщо ти це зробила? – голос хлопця був холодним як лід.

            Другою заскочила Маша, побачила Рому та закричала. Дівчина впала до коханого, обійняла його та почала плакати. Потім підскочила та кинулась на Мілану, схопила за плечі та почала трясти.

 

            Ватажок племені Вітрів відкрила очі та відскочила від Аніти, що трусила її за плечі, намагаючись розбудити. Серце калатало, дівчина відчула каплю холодного поту, що стікав по щоці. Це був сон, лише сон.

Мілана, що сталось? – занепокоєно спитала командирка, - Ти бліда як сніг. Все добре, - Мілана підняла руку, показуючи, що немає чого хвилюватись, - мені наснився страшний сон. Не лякай мене так, - Аніта підійшла ближче, - та в мене погані новини. Наші розвідники помітили армію Легіону, що підходить до парку Совки.   

Дівчата вискочили з кімнати відпочинку та побігли до галереї. Саме там зібрались всі командири племені Вітрів та поселення Порожньої Руки. В приміщенні був і Юра, що ходив кругами та про щось розмірковував. Степан та Аня стояли в стороні від натовпу та про щось говорили. Відчувався страх та паніка.

Чому всі такі кислі? – Мілана спробувала розрядити обстановку, та не побачила ефекту. - Я маю розповісти вам всім про те, з ким ми маємо справу. Та потім, ми вирішимо як діяти далі.

Ще коли Мілана, Степан та Катя повернулись зі школи Легіону, хлопці та дівчата почали готуватись до нападу. Питань не задавали, оскільки Мілана ніколи не розводила пусті балачки. Та й не раз командири обходили свою нову територію, видивляючись вигідні позиції та зручні місця на випадок нападу будь-кого.

Пошкоджений паркан повернули на місце, підперли колесами та плитами, які змогли знайти в окрузі. На перше враження зійде, оскільки ворог не зможе просто так увірватись на майданчик Центру. Та навалити гурбою і паркан не витримає.

В самому ж Центрі на прикладі бойових веж Замку Вітрів, влаштували великі рогатки на другому та третьому поверсі. З усієї лабораторії принесли снаряди – ручки, стаканчики для олівців, гумки та багато іншого. Все, що було не великих розмірів, та добре вкладалось в кишеню рогатки – підходило. Також, принесли бруківку, яку помітили, розчищаючи подвір’я перед парканом. Бити таким великим камінням було не безпечно, але не ясно було, що саме вчинить Легіон.

Вхідні двері та велика віконна рама стала першою стіною. Скло було з двох шарів, але як довго воно витримає – було не зрозуміло. Погодили виставити загін саме в холі першого поверху. Наступний вже в коридорі до лабораторії. В будь-якому випадку, діти племені Вітрів та поселення Порожньої Руки розуміли, що зможуть сховатись за стінами цієї лабораторії. А от чи зможуть потім вийти?

Оскільки біля дослідного центру було декілька адміністративних будівель, відправили два загони туди. Коли Легіон збирався напасти – не знали, тому діти отримали термоси з гарячим чаєм, та додатковий одяг. Якщо не сидіти на вулиці, то було не так холодно.

Та як було сказано Анітою, розвідників відправили парами по всьому парку Совки, щоб ті контролювали всі напрямки та паркани. Не важливо, звідки прийде ворог – це буде одразу відомо.

Я не впевнена, що нам та Легіону потрібна ця битва, - почала Мілана, піднявши руку, щоб всі заспокоїлись, - Вони прийшли забрати це, - дівчина дістала з кишені квітку, - це плід пасифлори. Ватажки Легіону, Маша та Рома, в свій час зрозуміли, що скуштувавши ягоди, людина не засинає в тринадцять років.

Командири кинули погляд на квітку, що Мілана тримала в руках. Хтось присвиснув. Почулись питання, та Юра шикнув, попросив спочатку вислухати. Дівчина ж пояснила, що достатньо однієї ягоди та вірус або вмирає, або блокується. Це звичайно добре та можливо, саме зараз Мілана тримає ліки від сну, який тягнеться вже двісті тридцять три дні. Та є погана новина – діти, які скуштують ягоди, не засинають, отримуючи травми. Вони вмирають. Отже, якщо зараз дати ягоду Аліні чи іншим дітям, що заснули від хвороби – чи прокинуться вони, чи просто помруть?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍