Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Ще трохи та Степан витяг Мілану на дах. Дівчина показала плід та заховала в внутрішню кишеню куртки. Про саму квітку хлопець нічого не спитав, оскільки побачив сліди землі на куртці. Хотів розпитати дівчину як все пройшло, але Мілана поквапила. Коротко сказала, що зараз треба негайно тікати, все поясне потім.

 

Діти тихо повернулись до школи та побігли вниз, сходами. На третьому поверсі все було без змін. Та Мілана в будь-яку мить чекала на Машу. На сходах бігли швидко, навіть в якийсь момент ватажок племені Вітрів зіскочив та майже полетіла вниз. Степан вчасно схопив Мілану за куртку та схвильовано глянув на дівчину. Мілана була бліда та перелякана. Але це явно було не від падіння.

Заскочивши в підвал, побачили сумну Катю, яка обнімала термос. Дівчина підняла очі та засвітилась від щастя. Почала стрибати та без слів махати термосом над головою. Якщо повернулись, то зробили що треба. А головне, їх ніхто не схопив, тому не схоплять і дівчину.

Остання частина плану – це приспати охорону на першому поверсі, прямо біля вхідних дверей. Катя зіграла свою роль дуже добре, Мілана собі відмітила, що дівчина гарно імпровізує. Та, чекаючи, постійно дивилась на сходи. Степан ще не раз спитав справи у дівчини, але та просто сказала, що хоче швидше покинути цю школу. Обіцяла все розповісти потім, на вулиці.

Катя вийшла в коридор, голосно позіхнула та не втримавши, впустила термос. Нічна тиша розірвалась глухим гупанням термосу. Діти, яких було четверо, повскакували з своїх місць, підняли зброю. Побачивши Катю, що вибачається та біжить за термосом, який котився та тікав від неї. Ще один глухий удар об стіну. Дівчина підхопила циліндр та пішла до охоронців.

Ти чого вештаєшся в ночі? – запитала дівчина, що стояла на охороні, - взагалі то тебе Маша поставила до полонених. Ти чого пішла? Ой, шо там буде тим полоненим? - засміялась Катя. - Вони під замком. Навіщо там стирчати постійно? Я от чаю зробила, вирішила з вами поділитись. Будете?

Діти позіхали. До моменту падіння термосу, було зрозуміло, що всі спали. Але зізнатись в цьому точно ніхто не наважився. Зустріли Катю добре, на чай погодились. Швидко дістали свої чашки та простягли дівчині. За хвилину, чай був розлито та діти сьорбали ароматний напій, зігріваючись. Катя ж, напевно від нервів, гомоніла не зупиняючись. Тому діти почали клювати носом. Діяло снодійне, але враження було, що їм просто нудно слухати Катю.

За пару хвилин, вся охорона вхідних дверей спала. Катя махнула рукою та з кутка вискочили Мілана та Степан. Діти швидко пробігли через коридор, обережно обійшли охорону та підійшли до дверей. Катя відкрила засов та штовхнула двері вперед. Плем’я Вітрів зустріла ніч, холодний вітер, сніг в очі та свобода. Вони вільні. Двері тихо зачинили та побігли в сторону пару Совки.

Пробігши за паркан школи, діти почули крики та звук схожий на дзвін. Катя перелякано обернулась на дітей племені Вітрів та пояснила, що в Легіоні оголосили тривогу. Вони дізнались про втечу.

Ми маємо дістатись Дослідного Центру будь-яким чином, - голос Мілани тремтів, - якщо нас спіймають, то будьте впевнені, ягідки ми точно скуштуємо.

Діти бігли до самого парку Совки. Дихання збивалось, серця калатали, але вони бігли й бігли, поки не заскочили до Центру, закривши за собою двері. Заскочивши в коридор,  Мілана побачила Аніту, що перелякано озиралась по сторонам. Обійняла командирку та наказала піднімати всіх дітей до битви. Ватажок племені Вітрів була впевнена, що Легіон прийде до них, ватажкам потрібна ця кривава квітка.