Енн Аппельбаум - Історія ГУЛАГу

опору, які не мали прецедентів у попередній історії ГУЛАГу. Роками вони перебували на межі організованого повстання, удосконалювали свої плани; від виступу їх утримувало лише сподівання, що смерть Сталіна принесе їм свободу. Коли Сталін помер, а нічого не змінилося, надія розтанула — на зміну їй прийшов гнів.

Розділ 24

ЗЕКІВСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ

Я не сплю. Заревели бураны

С неизвестной забытой поры,

А цветные шатры Тамерлана

Там, в степях…

И костры, костры.

Возвратиться б монгольской царицей

В глубину пролетевших веков.

Привязала б к хвосту кобылицы

Я любимых своих и врагов…

А потом бы в одном из сражений,

Из неслыханных оргийных сеч

В неизбежный момент пораженья

Я упала б на собственный меч…

Анна Баркова. В бараке.[1781]

Після смерті Сталіна особливі табори, як і всю країну, заполонили чутки. Берія переможе; Берії немає. Маршал Жуков і адмірал Кузнецов йдуть на Москву і беруть Кремль танковою атакою; Хрущова і Молотова вбито. Всіх в’язнів звільнять; усіх в’язнів розстріляють; табори оточено внутрішніми військами, готовими до придушення найменшої ознаки повстання. В’язні переповідали ці історії пошепки і на повний голос, сподівалися і розмірковували[1782].

У той самий час в особливих таборах посилювалися національні організації, зміцнювалися зв’язки між ними. Типовим для цієї епохи є пережите Віктором Булгаковим, якого арештували навесні 1953 року — справді, тієї самої ночі, коли помер Сталін, — за звинуваченням в участі в антисталінському студентському гуртку. Невдовзі його відправили до Мінлагу — особливого табору Інтинського вугільновидобувного табірного комплексу за Полярним колом.

Розповідь Булгакова про атмосферу в Мінлагу дуже відрізняється від спогадів в’язнів попереднього періоду. Він вступив у добре організовану антисталінську й антирадянську громаду. Страйки і протести відбувалися там «регулярно». В’язні ділилися на кілька дуже відмінних одна від одної національних груп, кожна з яких мала свій особливий характер. У прибалтів була «міцна організація, але без добре розвинутої ієрархії». Українці, у більшості своїй колишні учасники повстанського руху, «були дуже добре організовані, їхні лідери до ув’язнення були командирами повстанських загонів, усі добре одне одного знали, і їх організація розбудовувалася майже автоматично».

У таборі були також переконані комуністи, хоча вони поділялися на дві групи: ті, хто просто суворо дотримувався партійної лінії, і ті, хто вважав себе комуністами через віру або переконання — вони вірили у можливість поліпшення становища в Радянському Союзі. Зрештою стало можливим бути антирадянським марксистом — щось абсолютно немислиме в недалекому минулому. Сам Булгаков належав до «Народно-трудового союзу» (НТС) — руху, який за 10–20 років заживе сумної слави; саме його параноїдальна влада вирішила тоді проголосити головною антирадянською організацією.

Для попереднього покоління в’язнів могло б видатися неймовірним і те, чим Булгаков займався в таборі. У Мінлагу в’язням вдавалося видавати рукописну підпільну газету. Політичні в’язні залякали придурків, які «почали їх боятися». Вони також стежили за інформаторами — як це робилося і в інших особливих таборах. Дмитро Панін теж пише про посилення боротьби з інформаторами:

«Також систематично здійснювалися покарання. За вісім місяців було покінчено з 45 інформаторами. Операціями проти них керував таємний центр… Ми бачили, як численні стукачі, не здатні витримувати загрози знищення, що над ними нависла, намагалися уникнути своєї долі у табірній тюрмі — єдиному місці, де вони могли сховатися від неминучої розплати. Всіх їх тримали в одній камері, яку назвали "бліндажем"»[1783].

Один з дослідників табірної теми пише, що вбивства інформаторів стали «такою звичайною подією, яка нікого не дивувала і не цікавила», і відзначає, що «інформатори швидко вимирали»[1784]. І знову життя в таборах гіперболізовано відображало життя поза ними. Антирадянські військові організації Західної України також докладали великих зусиль для знищення інформаторів, і їхні ватажки принесли це прагнення з собою в табори[1785]. Можливо, усвідомлюючи це, адміністрація табору, в якому сидів Панін, відділила українців від інших в’язнів, оскільки вважалося, що вбивства інформаторів — робота українців. Це тільки посилило їхню солідарність та їхній гнів[1786].

1953 року товариші Булгакова по Мінлагу також намагалися вести систематичні записи щодо кількості в’язнів і умов життя й передавати ці відомості на Захід, використовуючи послуги охоронців та інші прийоми, якими досконало володітимуть дисиденти 1970–1980-х років, про що йтиметься далі. Булгаков сам був відповідальним за переховування цих документів — також він зберігав копії віршів і пісень, складених в’язнями. Леонід Сітко виконував ту саму роботу у Степлагу, використовуючи як схованку підвал будинку, який споруджували в’язні. Серед цих записів були «короткі розповіді історій людей, листи померлих в’язнів, короткі документи, підписані табірним лікарем Галиною Мишкіною, щодо жахливих умов життя в таборі (зокрема, дані про смертність, голод і т. ін.), розповідь про створення і розростання таборів у Казахстані, історія Степлагу викладалася докладніше, — і вірші»[1787].

І Сітко, і Булгаков просто вірили в те, що колись табори закриють, бараки спалять, а переховувані ними документи знайдуть. Двадцять років тому про таке боялися навіть думати, не те що робити.

Дуже швидко стратегія і тактика конспірації поширилися по всій системі особливих таборів — завдяки самій адміністрації ГУЛАГу. Раніше в’язнів, підозрюваних у змові, просто розділяли. Центральне начальство переводило в’язнів з одних таборів до інших, руйнуючи організації до того, як вони починали вдаватися до справжніх дій. Проте у специфічнійшій обстановці особливих таборів така тактика працювала проти влади. Часте переведення в’язнів з одних таборів до інших стало найкращим способом поширення і зміцнення організацій опору[1788].

За Полярним колом літо дуже коротке і дуже спекотне. В кінці травня лід на річках починає скресати. Дні стають дедалі довшими, поки ночі взагалі не зникають. У якийсь день червня, а іноді аж у липні, сонце починає пекти по-справжньому люто, часом це триває місяць, часом два. За один день розквітають полярні квіти, і кілька коротких тижнів тундра горить яскравими кольорами. Для людських істот, замкнутих протягом дев’яти місяців, літо приносить непереборне бажання вийти назовні, на свободу. Впродовж кількох коротких днів, що я пробула у Воркуті, здавалося, що всі місцеві мешканці і вдень, і білими ночами знаходяться на вулиці, ходять містом, сидять у парках, розмовляють один з одним біля своїх будинків. Невипадково весна була сезоном втеч. Невипадково також, що три найбільші, найнебезпечніші і найзнаменитіші повстання в ГУЛАГу відбувалися у північних таборах навесні.

У Горлагу, особливому таборі Норильського комплексу, навесні 1953 року атмосфера була особливо напруженою. Восени 1952-го до Горлагу з Караганди перевели велику групу в’язнів — всього