Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

— Ти повернеш назад? — Ларсен чудово розумів, що вибору немає: рештки ремонтників заблокують вихід.

— Зганьбитися перед мерцями й одному скніти на Оффі? Нізащо! Старший карун Сазз ще тисяч десять років нудитиметься на планеті, а жити так і не навчиться. По-справжньому, з емоціями, пристрастями, гнівом, розчаруванням, надією, радістю. Він мертвий давно, тому в мене виникло бажання поховати його назавжди.

— А це що таке? — Ларсен схилився, роздивляючись широкий розріз на палубі.

— Далі такий самий, — констатував Норд. — Ти в курсі, щоб це значило?

— Зореліт розпилюють на запчастини. Молодші знають? — землянин губився в здогадах. — Не розумію. Треба ще дивитися.

— Ти казав про автономність окремих частин, — нагадав синтет.

— Справді, — картограф «Спіки» провів долонею по гострому краю. — Невже Сазз… Ні, це надто неймовірно… вірніше найімовірніший варіант, якщо прийняти твою версію захоплення «Фомальгаута». Зореліт гібридів величезний, тому старший карун хоче використати тільки Мале Кільце, зробивши з нього  корабель.

— І далеко на ньому залетить? — Норд поки не вловив здогад Ларсена.

— Де він енергію для Перетворювача візьме? Сазз поставить земні реактори на Мале Кільце, покине Оффу й захопить «Фомальгаут».

— Тепер логічно все пов’язалося, — спохмурнів Норд. — Та від успішного розгадування потаємних задумів Сазза нам хіба легше. Може, Каптейн Бі його мало цікавить, а Земля... Трол Вегер марить тріумфом повернення.

— Лиху перспективу намалював, братику, — землянин обмахував розжарене лице хустиною. В зорельоті парко, вогко і панують незвично-огидні аромати.

— В корабля є назва? — раптом спитав Норд.

— «Фуг». Можливо, це позначення типу кораблів. Я так переклав.

Блакитні «смолоскипи» дюжиною вартових охороняли прохід до Центральної Сфери. На похилих держаках трималися прозорі конуси, всередині котрих світилися мільйони крихітних організмів. Холодне світло розбавляло морок густо-синіми плямами, окреслюючи ледь видимим контуром елементи геометричного декору. Рельєфні пірамідки, напівкулі, куби обрамляли П-подібний прохід. Погляд пірнав у чорну діру того прямокутного провалля, заплутувався в ньому тисячами похмурих думок і поспішав вирватися з надпотужної гравітації чужого розуму.

— Нам туди, але пізніше, — стиха попередив Ларсен.

— Розділимося?

— Так, інакше спізнимося. Чим довше ми знаходимося поблизу Сазза, тим більше він знатиме про нас, — Ларсен сканував самого себе, виловлюючи поодинокі острівці жахливих споминів. — Коридорне кільце оточує Сферу. Не пхайся без мене в проходи.

— Добре, — синтет повернув праворуч, пішов повільно, в міру обережно. Заспокійливі слова Ларсена щодо малоймовірності зустрічі з уммами не викликали довіри. Хтозна, що думає старший карун. Він будь-якої миті поміняє правила. Поведінка Сазза дивна. Енергетичний голод? Смішно. Для знищення двох екстремалів достатньо поставити одну нормальну пастку. Сазз на таке спроможний.

— Ти прагнеш зустрічі, битва з уммами лише пробний камінь, — Норд зачепився поглядом за циліндр з примітним круглим знаком. Поруч стояв ребристий контейнер, а в ньому були складені три акумулятори, викрадені з бази. Від акумуляторів усередину циліндра тяглися мідні шлейфи. Просто відчепити неможливо, бо всі з’єднання залиті прозорою склоподібною масою.

Синтет витяг з імпровізованого чохла псевдобронівський шип, замахнувся, але вчасно подумав про наслідки. Напруга з блоків живлення виходить чимала. Умми, звісно, адаптували різницю вольтажу під свої стандарти через перехідник. Де він схований, хтозна. Доведеться рубати шлейфи. Шваркне добряче. Струм піде в тіло. Паскудна штука. Норд ледь оклигав після шокотерапії ремонтника, тому вдруге пережити випробування електрошокером не прагнув.

Картограф торкнувся одежі. Чудовий ізолятор. Кращого в цій напівтемряві годі шукати.

— Різака б сюди плазмового, — проговорив Норд, скидаючи комбінезон. Синтет відрізав частину рукава, намотав цупку тканину на руку, вмостив шип. Треба тримати міцніше. Норд прицілився та вдарив по склоподібному покриттю.

— От халепа! — спересердя сплюнув картограф. Скалки посікли щоки, лоб і потрапили в очі. Протерти ніяк: пазурами можна повиколювати органи зору. Наступна спроба була вдалішою, бо чоловік, рубаючи скло, прикрив лівою рукою обличчя. Дрібні уламки розліталися навсібіч, а до шлейфів ще далеко.

— Потурбувалися, гади, про захист, — буркотів Норд, ритмічними ударами пробиваючись до товстих з’єднувальних жил. Нарешті блиснуло фіолетовим, а від тріску заклало вуха. Та шини ще трималися. Довелося ловити «зайчиків» кілька раз, чути мовби крізь вату огидне тріскотіння коротких замикань, аж поки лінія живлення не обірвалася.

— Погано без вибухівки. Я б оцей милий циліндрик із задоволенням підірвав, — картограф заплющив очі, розмотав тканину, а потім, поки не повернувся зір, обережно повитягував зі шкіри застряглі скалки.

Для пошуків другого енергетичного циліндра синтет зрубав бактеріальний світильник і з ним пішов кільцем, обдивляючись усі закутки. Циліндр вигулькнув з темряви зненацька, мовби гриб в осінньому лісі. Енерговузол ховався в ніші за похилою високою панеллю, вкритою рядами синіх, зелених та жовтих значків.