Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

— Поки є час, просвіти про особливості поведінки Сазза. Сподіваюся, молодші сказали правду.

— Брехня їм невідома, — Ларсен прочинив браму в кільце. — А всю правду можуть приховати. Найсильніша зброя ховається в крилах. З вмонтованих гребінців мило зриваються смертельні розряди. Карун уміє літати, а ще вбиває звуком. Жодні глушки до вух не поможуть. Мозок наче вибухає божевільним страхом, ти бажаєш втекти, але порятунку немає.

— Потужні інфразвукові хвилі? І де той орган? — картограф зайнявся плануванням двобою.

— Посередині тулуба. Зріст Сазза близько чотирьох метрів. Розмах крил — десять.

— Карун повинен бути легким, враховуючи гравітацію.

— Вона трохи сильніша за земну. Прискорення біля поверхні одинадцять метрів на секунду.

— Броня відсутня, тіло вразливе. Головне — виснажити ворога, — повеселів Норд. — Один проти нас двох.

— Здалеку супротивник здається грізним, — Ларсен підтримав проблиск оптимізму синтета. — Енергетичний голод робить гібридів слабкими, тому в нас є шанс впоратися. Дай карунам вдосталь енергії, і людям кінець за лічені секунди.

— Не треба про сумне.

— Я реаліст, — землянин подумки відлічував метраж до потрібної брами-невидимки. Проминеш її, і накручуватимеш кола без надії вирватися.

Слабке флуоресцентне сяйво лилося з внутрішньої поверхні тороїда. Норд кожної миті очікував нападу уммів, хоча Ларсен запевняв у зворотному. Здавалося, попереду ворушилися стінки й начебто проскакували фіолетові розряди.

— У мене галюцинації, — синтет протер очі. — Уммів точно немає?

— Точно. Ого, Сазз почав сканувати нас. Є в нього погана звичка влазити без дозволу в голови різних створінь. Він же з колишніх руйнівників. Ті залюбки заганяли в мізки розумних істот різні жахіття. Жертви забували хто вони й де перебували.

— Я відчув, коли Трол намагався підкорити мене своїй волі. Показував звабливі картинки релігійного екстазу, велич знищення цивілізацій. На мене слабко подіяло.

— Дуже добре, — тяжко зітхнув Ларсен, — а в мене захист ніякий, тому за себе не відповідаю.

— Перетворишся на ворога?

— Так. Коли побачиш, що зі мною зовсім кепсько, вбий, — попросив землянин.

— Сподіваюся, до таких крайнощів не дійде, — Норд прислухався до себе. Змією закрадалася підозра, а чи сам синтет встоїть перед старшим каруном? Сазз не Трол, навіювання сильніші. Чим захиститися від них? Екранування мозку? Гарна ідея, проте поруч не валяються казанки. Єдиний захист — розум. Подолає Норд ті марення власною силою й здобуде найважливішу перемогу в своєму житті. Жодна зброя в світі не буде страшна, бо знешкоджуватиме того, хто нею керує.

— Запам’ятай, в периметрі Малого Кільця треба знайти три енергостанції, — Ларсен почувався зле. Обличчя набрякло, очі підозріло блищали, руки тремтіли.

— Які вони на вигляд? — синтет стривожився зміною поведінки товариша. Добре, що батареї цкірів розряджені, а сама зброя далеко звідси.

— Темно-сині високі циліндри з жовтим колом. Шипом перерубаєш… Ні, він провідник. Та й пазури твої теж. Придумай щось для знеструмлення Центральної Сфери.

— Дуже корисна інформація. Особливо остання — придумай! — Норд припускав, що Ларсена доведеться теж «знеструмити». Місія ускладниться. Одному у ворожій цитаделі буде кепсько.

Ларсен слабнув на очах. У землянина відвисла деформована нижня щелепа, слина капала на підлогу рясними краплями, а сам чоловік белькотів казна-що. Потім попустило. Землянин зімкнув щелепи й сфокусувався на картографі:

— Мені таке привиділося…

— Апокаліпсис у галактичному масштабі?

— Гірше. Я потрапив у пекло відступників цивілізації. Негідники міжзоряного масштабу страшними чудовиськами оточили мене й вимагали приєднатися до них творити зло в усьому Всесвіті.

— Відчиняй браму! — грізно гаркнув Норд у вухо Ларсена. Землянин здригнувся наче від удару батогом.

— Скоріше, вороги вже близько! — голосними командами синтет вибивав зі свідомості чоловіка чужі навіювання.

Дикунські марення зблякли, боягузливим табуном розчинившись серед проблисків здорового глузду.

— Краще? — синтет силоміць повернув голову Ларсена до себе, зазирнув у тьмяні очі.

— Угу, пусти, я в нормі.

Норд послухав, але був поруч.

Землянин відшукав фігурну щілину, вставив у неї пластинку-ключ. Потім легенько натиснув, і брама прочинилася, випускаючи мандрівників у коридор трикутної конфігурації.

— За сто двадцять метрів останній тороїд, — прошепотів Ларсен. Раніше землянин нічого не боявся, проте, переживши втручання чужого, вишколеного тисячоліттями жорстокого, деградованого розуму, з острахом чекав на новий мозковий штурм. Всупереч сподіванням, його не було. Мабуть, старший карун, злегка прозондувавши двох зайд, вирішив даремно не напружуватися, а трішки потерпіти до особистої зустрічі з нахабами.

— Здається, нас попередили, — вголос висловив думку Ларсена Норд. — Сунемося далі, втратимо розум без бійок, інфразвуку та кульових блискавок.