Данило Туптало - Житія Святих - Травень, Данило Туптало

що навертаюся до Тебе, і помилуй мене, бо визнаю Тебе". Коли він так взивав, князь сповнився люті — звелів зразу його обезголовити. І стратили волхва того, охрестився кров'ю своєю — і новий християнин і мученик Христовий пішов до Христа Бога, за якого поклав душу свою. Святого ж Єрмія звелів князь мучити, вириваючи жили його по цілому тілі. Коли так люто мучений був святий, говорив до ката: "Не відчуваю в тілі своєму болю від цього катування, бо як же кровопусканням звільняють нездорову кров і роблять тіло здоровим, так і я, видирання жил моїх терплячи, здоровіший у вірі Христовій". Після ТОГО кат вкинув мученика у казан з киплячою олією. І зразу вистиг казан, і олія кипляча була як роса, холодна, мученик же взивав: "Не чую муки і волі твоєї не виконаю, о кате, але виконую волю Отця Небесного і Йому приношу себе самого в жертву непорочну — Творцеві моєму, Він-бо душ і тіл Владика". Коли так говорив святий, звелів кат оцет гострий, із жовчю змішаний, насилу вливати в гортань йому. Мученик же говорив: "Гіркота ця мені — як стільники медові, які заради Бога мого терплю". Тоді звелів князь виколоти очі мученикові. Це чуючи, святий сказів йому: "Якщо потребуєш очей моїх тілесних, що дивляться на суєту світу цього, візьми їх собі. Я ж маю очі сердечні, ними ж ясно бачу світло правдиве". І викололи очі святому. Після того повісили мученика вниз головою, і висів так три дні, і багато крови ніздрями його вийшло. Через три дні прийшли подивитися на нього, думаючи, що він уже помер, і побачили, що він живий, славить Бога, — вжахнулися. Впала ж на очі їм мряка за невірство їхнє — й осліпли, і почали взивати: "Помилуй нас, рабе істинного Бога, ось-бо сліпотою вражені ми". Святий же сказав: "Підійдіть до мене". І, коли підійшли, поклав на них руки свої і мовив: "В ім'я Господа мого Ісуса Христа, прозріть". І зразу прозріли. І, повернувшись, розповіли князеві про те, що сталося з ними. Князь же, гнівом розпалюючись, звелів здерти шкіру з усього тіла мученикового. І коли це було, насміхався святий із князя і докоряв богам нечистим, на більший гнів зрушуючи ката. Він же, як лев, заричав, ножем відрізав чесну його голову — і так помер Христовий мученик Єрмій святий. Прийшли ж потаєні християни, взяли святе його тіло і голову й поклали в Кападокії, на місці, названому Комани. І почали відбуватися чуда від чесних його мощів, і подавалися зцілення на славу Христа, Бога нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святого мученика Філософа, який, на одрі м'якому лежачи, по руках і ногах мотузяними путами зв'язаний, від блудної жінки втекти не міг, похіть у собі, від безсоромних її дотиків збуджений, відчував, стиснув сильно зубами язик свій, і відкусив його, і плюнув у лице безсоромниці, і погасив у собі болем тим вогонь похоті — і блудницю, жаху сповнивши, від себе відігнав. Про це 15-го дня місяця січня, у житії преподобного Павла Тивейського.

Про календар греко-римський давніший

На кінці книги цієї, що почалася з місяця березня, який починає рух сонячних і місячних кіл, додаємо давніший календар, греко-римський, з такої причини. У житіях святих і в инших багатьох історіях церковних, не лише грецьким і латинським діялектом, але і словенським, бачимо використання того давнішого греко-римського календаря, для наших нинішніх часів останніх незвичного ані не легко зрозумілого. Як же у Великих Мінеях Четьях, старанням блаженного Макарія, митрополита Московського, колись зібраних, у місяці травні, дев'ятого числа, про святих сорок мучеників написано так: "Взято було святих мучеників цих на муки за Христа перед чотирма календами березня, тобто 26-го лютого. Передали душі свої Господеві у сьомий ідос березня, тобто дев'ятого числа місяця березня". І знову святий Симеон Метафраст 11-го березня про страждання святого священомученика Піонія пише: "Це було за царювання Деція у Смирні-граді, у п'ятий ідос березня, за звичаєм римським, за азійським — у сьомий місяць, тобто в місяць березень, який є сьомим від вересня, одинадцятого числа". Також і про священомученика Іринея 26-го березня написано: "Мучений був раб Божий Іриней, єпископ Сирмійський, у сьомий календ квітня, тобто двадцять шостого березня". Так і инші багатьох святих житія давнішим тим греко-римським календарем закінчуються.

З такої причини не є зайвим і в теперішні роки повідомити те, що було колись, у давніші літа: як попередні ті люди дні своїх місяців рахували і як їх називали. Тим рахунком і називанням користувалися не лише греко-римляни перед Різдвом Христовим, але й пізніше багато років різні укладачі історій церковних. Додано тут це про календи писання, щоб і в теперішніх часах, якщо комусь трапиться десь в якихось історіях читати числення те календарне, легко те пізнати, бачачи тут при кожному місці календи, покладені супроти наших чисел. Хай буде відомо, що давні греко-римляни на три частини один місяць розділяли: на нони, ідоси і календи.

Календи в Божественному Писанні нашою словенською мовою називаються новомісяцем чи початком місяця. У греко-римлян же календи, від слова кадео, тобто скликаю, знаменують скликання чи святкове зібрання людей на новий місяць. У самі-бо календи, тобто в перше наше число будь-якого місяця, найголовніший жрець збирав людей, влаштовував свято і сповіщав, які того місяця мали відбуватися богам їхнім язичницьким служби і в який день; і про спільне добро яку належало їм мати турботу — про те наставляв. Повчав простий невчений народ, аби знали, скільки мають у тому місяці нонів, скільки ідосів, скільки днів календарних, що передували самим календам, які мали бути наступного місяця першого числа.

Нонами ж називалися ті дні, в які після соборного святкування календ чи новомісяця, входячи до царя свого, вітали його, про народні ж справи спільно радилися, й окремо кожен, яку хто мав потребу, перед царем викладав. Нонами ті дні називати звикли від тускіянів. Тускія ж — край найвидатніший землі Італійської, яким віддавна свої осібні царі керували, називався Тускія від Туска, сина Геркулесового, бо той Туск першим там царював. І був у тому краю звичай такий: кожного дев'ятого дня приходили люди до царя свого, і вітали його, і спільні народні потреби перед ним викладали. А те робили протягом цілого року кожного дев'ятого дня, і називалися в них ті дні нони, тобто