Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

дітей і виїду далеко, де б, ні мене, ні вас ніхто не знав. Не шукайте мене! Я присвячую своє життя дітям і остаюсь, вірною клятьбі, яку дала перед олтарем. Вам же раю, крім робочої дісціпліни, яка помогла вам матеріально, виробить нравственну, і вона поможе вам зостатись духовно ЧИСТИМ ЧОЛОВІКОхМ і колись поцілувать своїх дітей чистими устами. Дітям буду говорить, що ви емігрі-ровали в Америку. Марія Барильченко». (Прочитавшії, довго дивиться на Крамарюка, котрий витирає очі).

Крамарюк (плане). Надзвичайна женщина. Я б і сам хотів виробить нравственну дісціпліну, та не знаю як.

І в а н. Я знаю! Проти всякої отрути є ліки! Я тебе й себе вилічу... Тікать треба звідціля в натуральну життєву пристань: де стеля — небо, а діл — земля; де свіже повітря не надрива грудей; де нерви, кров і мозок урівноважені робочою дисципліною; де я колись у полі працював; де кріпкий сон обновляє сили; де спочивок від тяжкої праці дає райський спокій і тілу, і душі. Розумієш?

Крамарюк. Нічого не розумію.

Іван. Я їду сьогодні додому, і коли Марусі там вже не застану, тоді на хутір до Карпа — і ти зо мною — спасать душу! їдем?

Крамарюк. Що ж я там буду робить?

Іван. Стерегти огород, пасіку, баштан, капусту поливать.

Крамарюк. Скучно буде. А ресторанчик там є?

Іван. А-а-а! Ха-ха-ха! Ресторанчик, музика, п’яна кум-панія безесників, женіцини... Старий чорт! Треба очиститись від бруду, а то тебе Харон утопить в Стіксі 18, і не побачиш ти, як викидень, ні пекла, ані раю.

Крамарюк. Трудно очиститься!.. Я увесь багно... Можна всього мене розмить на брудну воду, а вимить вже не можна! Мене вилічать тільки гробаки в могилі!..

Іван. А мене?

Крамарюк. І тебе!

Іван. Брешеш, паяц! Я не увесь ще бруд, на мене ліг грим брудний, я його змию покутою, і очистюсь, і стану достойним достойної женщини! Сьогодні я немощний, я п’яний, і не можу віддати кров під владу мізку, а завтра я покличу на поміч всю енергію свою і поборю гріхи, а ні' - так уб’ю себе: навіщо така ганчірка здалася? Щоб вийшов потім Стьопка-паяц! (Випива вино.) Ну, марш до Усая з докладом!

ЯВА III

Входе Ваніна несміло, стає біля дверей і витирає сльози. Крамарюк бере шапку, підходе до Ваніної, цілує її в руку, піднімає вгору очі і руки, трясе руками і, хлипнувши, мов здержав плач, виходе.

Іван і Ваніна мовчать. Ваніна, не нерсміниючи позиції, плаче тихо.

Іван. Гріх мій стоїть перед моїми очима і плаче... І я плачу... п’яний гріх плаче! Ха-ха-ха! Гарна кумедія, чудові нюанси... Людя! Ти — гріх мій.

Ваніна. А ти — мій!

Іван. Ти розбила мою сім’ю!

В а н і н а. А ти — мою душу і серце!

Іван. Обоє розбиті! А хто ж винен?

Ваніна. Не знаю.

Іван. Ти. Риба йде на удочку через те, що на крючку принада. А хто принада? Ти! Хто риба? Я! Ти закинула удочку; твої очі, усмішка, молодість, краса, стан, ласкавий голос, улеслива любовна річ — принада! І я, як дурна рибка, на крючок попав! Ти піймала, а Хвиля і Маруся засмажать і з’їдять.

Ваніна (простяга до нього руки). Не дам нікому! Я тебе люблю, я з ума.зійду без тебе.

Іван. А я тебе ненавиджу!.. Я через тебе потеряв мій тихий рай, мій приют, мою безцінну Марусечку!

Ваніна. Холодну егоїстку, шпіона, що умовну прописну мораль ставить вище кохання, в якім не властен чоловік спинити свою кров. Вона має право жінки, ти її любиш, ти її не кидаєш, чого ж ще їй? А я пожертвувала своїм іменем і честю, не маючи ніяких прав, і завтра, може, я зостануся одна, покинута тобою, опльована перед цілим товариством,— і все-таки люблю тебе! Невже ж твоє широке, чуле серце мене ні крихти не жаліє?

Іван (ласкаво). Дитя моє, мені жаль тебе!

Ваніна (підбіга і стає біля Івана навколішки). Жаль?

Іван. Вип’єм, Людя, з горя!

Ваніна. Я п’яна від горя, а ти — і від горя, і від вина. Буде з нас, більше не треба! Це легкодухість; тобі не личить буть таким; перенеси, як слід мужчині, свою пригоду! Маруся не втече від тебе! Повір! А я?..

Іван (встає, дивиться на неї, бере за бороду). І ти!

Ваніна. Що, Ванюша?

Іван. Не втечеш!

Ваніна. Я прикована до тебе. (Схиляє голову йому на груди.)

Іван ласкає і цілує її в голову.

А ти хочеш, щоб я зосталася твоєю?

І в а н (дивиться на неї). Хочу, щоб і ти, і Маруся!.. У Марусі прекрасна душа, а ти — нектар життя. (Обніма її за стан, потім одводить од себе і одпихає.) Пріч! Я обе-зумів від вина, а ти користуєшся моїм станом і знов п’яниш мене диханням страсті.

Ваніна (тихо, кротко, ніжно і соромливо). Ванюша... Я? Все я... А ти?

Іван. А-а-а! І я, і я! Безуміє страсті, як і безуміє хмелю, проходе, остається чад і біль в душі. Навіщо все? Навіщо ж блискуча, паляща кров, краса, коли у ній отрута для душі? Невже у цім життя? Ах, Людя! Гріх до гріха магнитом тягне необоримо, і я не можу до тебе доторкнутись, щоб не почуть огню по нервах, який палить мою кров, і я теряю мізок!.. Прости! Дай, киця, лапку!

Ваніна простягає йому обидві руки.

Ну, мир!

Вбігає Уса й, за ним Крамарюк.

ЯВА IV Ті ж, У с а й і Крамарюк.

Усай (захекався). Іван Макарович! Іван Макарович! (Хапається за серце.) Ах!.. Стьопа, дай води! Іван Макарович! Що ви робите? (ГГв воду.)

Іван. П’ю вино... Сідайте, вип’ємо!..

Усай. Бога побійтесь! Два дні ледве ставало на вечорові розходи. Сьогодні збор — нема ні одного місця в театрі, все продано, а ви не хочете грать!

Іван. Не можу: я розбитий на голову.

Усай. Я потеряю тисячу чотириста рублів!..

Іван. Я потеряв усе — я п’яний і грать не можу.

Усай. Ви хочете мене пустить з торбами, оставить без шматка хліба мою сім’ю? (Кланяється йому в ноги.) Пожалійте будущих дітей моїх! Ще зосталося півгодини до підняття завіси, в першім акті вас нема, можна задержать початок спектакля і антракт, ви будете мать дві години; уксус на голову, сода, нашатирний спирт — і хміль пройде.

Іван. В другій годині ночі я їду додому.

Усай (пада па диван). Караул, граблять!