Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

Стьопа, дай води! Людмила ІІавловпо, рятуйте! Іван Макарович, не робіть мене банкротом! До поїзда шість годин; ви поспієте, скінчивши спектакль! (Підбіга до Ваніної.) Скажіть своє слово, поможіть нещасному антрепренеру, інакше я виїжджаю разом з Іваном Макаровичем і жалования не платю.

Вбігає капельдинер.

ЯВА V Ті ж і капельдинер.

Капельдинер. Луп Лупич!

Усай. Що, пожар?

Капельдинер. Касир прислали сказать вам, що елек-тричества нема й досі; публіка збирається; требують гроші назад, пожалуйте в театр...

Усай. Зарізали, ограбили! (До Ваніної.) Станція п’яна. (До Крамарюка.) Іван Макарович електричества не дає! (Б’е себе в груди.) Спектакля нема! Віддавай гроші — і банкрот! (До капельдинера.) І яка падлюча твар видумала ще на мою голову електричество? (До Ваніної.) Інженер десь грає в винт! (До Крамарюка.) Механік, самоучка, пішов чаю пить; кочегар — п’яний; перервався пас; проволока тріснула; електричество погасло, поправить нікому, і ніхто не... одповіда за потерю! Ах, боже мій! Навіщо ти мене зробив електричеством? (Достає хутко гроші з гаманця.) На двадцять копійок, забіжи по дорозі і купи вірьовку:

Капельдинер. Товсту чи тонку?

Вбігає другий капельдинер.

Усай. Що, що? Контрамарочники касу б’ють, лопнула водопроводна труба, залива театр?.. Бабіцька по контракту требує гроші за спектакль?.. Говори, ріж!

Капельдинер. Електричество дали, все благополучно, режисер прислали нагадать Івану Макаровичу, що вони сьогодні грають.

Усай. Електричество єсть? Да благословить бог електричество! (До капельдинера.) Початок спектакля задержать, нехай електричество грає три рази, оркестр на сцені притушіть, щоб даремно не горіло!

Капельдинер. Поняли!

Виходять.

Усай (до Івана). Спасайте! Повішусь, єй, повішусь! Хто ж вам жалування буде платить? (З сльозами.) У музикантів діточок багато, остануться бідні без молочка; пожалійте невинні тварючки!

Іван. А! Ха-ха-ха! Ради молочка для дітей музикантів буду грать п’яний.

Усай (робе земний поклін). Благодітель! (Хапа за руку, Іван не дає.)

Іван. Умова: десять день одпуску; я їду і Стьопу беру з собою.

Усай. Согласен, согласен! Стьопа! Дожени капельдинера Вакулу, візьми у нього двадцять копійок. Поклич зво-щика, Іван Макарович, поспішайте!

І в а н. Я з Людею приїду сам.

Крамарюк (до Усая). А вам ізвощика?

У с а й. Не треба, не треба — я бігом скоріще! Іван Макарович...

Іван (кричить). Буду, буду, буду!

Усай. Я'певен, я певен! (Гихо.) Людочка, мила, привозьте його скоріше! Боржом, нарзан, соду і нашатирний спірт візьму у аптекаря за контрамарку! (Пішов.)

ЯВА VI

І в а її і Ваніна.

Іван. В душі пекло... в печінці коти деруть... в мозку черви злості і досади... на серці жаль пекучий... голова п’яна,— іди забавляй публичність! Ха-ха-ха! (Б'є себе по лобі.) Паяц, паяц!

Ваніна. А після спектаклю я тебе вечерею частую на прощання, послідній раз; сам на сам з тобою погуляю!

Іван. І вип’єш?

Ваніна. А?.. Нарівні з тобою!

Іван. Ну? Ніколи тебе в хмелю не бачив. Пікантна річ! Пікантна річ! Після спектакли ти даєш спектакль для мене! (Бере її за бороду і цілує в уста). А потім я тебе уб’ю, прокляту чарівницю, щоб не доставалася нікому!

Ваніна. О, яка б я була щаслива умерти на твоїх грудях! Ваня! Давай повечеряєм, уп’ємось отрутою ласки і приймемо трутизну разом, щоб не прокидатися ніколи. Отрута у мене є!

Іван. Послідній спектакль?

В а н і н а. І послідній день мук!

Іван. Адськи ефектна сцена! Марусі телеграма: «Умираю!» Ефект! Ефект надзвичайний! Газетам — тема, публічності — розвага! Гвалт! Знаменитий артист з любовницею своєю отруїлись разом! Все соппс царство захвилюється. Драми вони не люблять, і всі прийдуть подивитись на гидку сцену самогубства... Ха-ха-ха! Фі! Як противно! Бр!.. Ні, в смерті красоти нема! Красота — життя! І я хочу жить, жить, по правді жить! Розумієш? По правді, а правди у мене самого нема... Дай же мені правди, правди, правди мені дай!

В а н і н а. На! (Цілує його пилко.) Моє кохання — правда!

Іван. Кохання — правда? Ха! І там десь Хвиля з Марусею, може, правду знайшли в коханні!.. Ох, яка страшна думка пронеслась в голові! Він завладіє чистим тілом херувима, і це все — правда! О-о-о! Прокляття! (В позі Отел-ло.) Я б краще хотів буть жабою і годуватись темничним смородом, ніж оддавати куточок в серці женщини другому! Ні, ні, ні! Тут правди нема! Нема, нема, і душа моя пере-жива невимовні муки, шукаючи її; а вона є!.. Є!.. Тілько не тут! Порай же мені, скажи мені, де правда?

Ваніна. Життя моє, радість моя, моє ти щастя! Ти — моя правда! Другої я не знаю!

Іван. Ні, Людя! Чистота життя — правда, сім’я — правда, діти — правда, і я цю правду потеряв!.. П’ятнадцять літ я будував гніздо своє і сам розвалив його, а тепер крутюсь, як гад, я боюся правди — вона сувора! Ах, Людя!.. Правда там, де свята природа, де землю поливають кривавим потом праці, де я здобув колись робочу дисципліну і тепер чую в замученій душі ніжний, тихий голос матері; вона кличе мене до свого лона! Туди, туди лечу думками, там я здобуду дисципліну нравственну!

В а 111 н а. Це мрії. Не обманюй себе: нікуди ти не поїдеш, повір мені, що...

Вбігає Крамарюк.

ЯВА VII Ті ж і Крамарюк.

Крамарюк. Ради бога! Бога ради! Іван Макарович, Людечка! Ідіть в театр! Спектакль задержали, партер стука, гальорка кричить, свистить, полиція требує починать; Луп біга, лається, б’ється об куліси головою. Кактус і портний поховались від нього на колосники,— прямо світопредстав-лення!

Іван. А!.. Суєта! Ходім! (Бере шапку.) Сьогодні, Стьопа, після спектакля — їдемо!

Крамарюк (потираючи руки). Вечерять?

Іван. На по-ку-ту!

Ваніна. Ах, Ваня, не обманюй себе: нікуди ти не поїдеш!

І в а н Ні, ні, ні! Я не обманюю себе! Егоїзм, суєтні бажання хмарою нависли надо мною, оповили мене ласощами, як дитя сповивачем, отруїли мій мозок, я учадів, віддався на волю житейського моря і потеряв свою ѵволю, а дев’ятий вал, голублячи, ніс мене до скелі, щоб розбить!.. Тепер у мене чад пройшов, скеля ще далеко, я поборюсь усіма силами душі, випливу і в тихій, ясній пристані обновлюсь душею!

Ваніна. І твій кумир — театр — покинеш?

Іван (торжественно). Обмившись сам, і в храм іскуства я чистоту внесу!

Завіса.

ПРИМІТКИ

До видання ввійшли десять із вісімнадцяти оригінальних п’єс І. К- Карпенка-Карого: «Бурлака» (1883), «Розумний і дурень» (1885), «Наймичка» (1886), «Мартин Боруля» (1886), «Безталанна» (1886), «Сто тисяч» (1890), «Сава Чалий» (1899), «Хазяїн» (1900), «Суєта» (1903),