Маргарет Мітчелл - Звіяні вітром. Кн.1

поволі курився до стелі, а під ногами в неї ширшали червоні струмочки. Неймовірно довгу хвилину простояла вона так, і всі ці недоречні звуки, всі ці запахи неначе посилилися стократ — прискорене биття її серця, схоже на барабанний дріб, легенький шерех листя магнолії, далекий тужливий поклик болотяного птаха й ніжний аромат квітів за вікном.

Вона вбила людину — вона, якій страшно було побачити, як убивають звіра на полюванні, яка не могла чути свинячого кувікання під ножем колія чи пищання кролика у сильці. «Вбивство! — тупо думала вона.— Я вчинила вбивство. Але ж це не могло статися зі мною!» Погляд Скарлет упав на куцу волохату руку на підлозі біля швацької скриньки, і раптом вона відчула, як у ній оживає життя, пробуджується життєва снага, і холодна хижа радість поймає її всю. Зараз вона могла б ступнути босоніж у розчереплену вирву його носа і солодко втішитись теплою чужою кров’ю на голій ступні. Це був її акт помсти за Тару — і за Еллен.

Згори, від спалень, почулася кваплива непевна хода, тоді все стихло, а далі знову стало чути ходу, але вже повільну, наче хтось човгав по підлозі, і кожен крок супроводило металеве побрязкування. До Скарлет почало вертатись відчуття часу й реальності, вона підвела голову і побачила Мелані. Та стояла над сходами у подертому пеньюарі, що був їй за нічну сорочку, важка Чарлзова шабля обтяжувала її слабосилу руку. Мелані одним поглядом охопила всю сцену внизу: розпростерте в крові синьомундирне тіло, швацька скринька обіч, боса Скарлет з посірілим обличчям, довгий пістолет у неї в руці.

В завислій тиші вони двоє зустрілися очима. На обличчі Мелані, завжди такому лагідному, світилася похмура гордість, а в її усмішці Скарлет прочитала схвалення й жорстоку радість, достоту такі самі, як і ті, що палали у неї самої в грудях.

«Та ж це... Це... Та вона ж така, як і я! Вона розуміє мій стан! — подумала Скарлет у цю нескінченно довгу хвилину.— На моєму місці вона вчинила б так само!»

З тремтінням у душі дивилася Скарлет на цю тендітну й немічну молоду жінку, до якої раніш відчувала тільки неприязнь та зневагу. А ось тепер, долаючи ненависть до дружини Ешлі, вона починала пройматися захопленням до неї — адже вони, виявляється, духовно близькі! На мить очистившись від усяких дріб’язкових емоцій, Скарлет побачила, що за лагідним голосом і голубиним поглядом Мелані криється воля незламна, мов криця, а в тихій крові Мелані збудливо нуртує вояцька мужність.

— Скарлет! Скарлет! — долинули перелякані слабкі голоси Сьюлін і Керрін, приглушені зачиненими дверима, а слідом за ними озвався і Вейд:

— Тітусю! Тітусю!

Мелані хутко притулила пальця до уст і, поклавши шаблю на підлогу біля сходів, натужною ходою підійшла до кімнати, де лежали дві сестри.

— Заспокойтеся, курчата! — почувся її вдавано веселий голос.— Ваша старша сестра хотіла почистити від іржі Чарлзів пістолет, а він узяв та й пальнув, і налякав її трохи не до смерті!.. Чуєш, Вейде Гемптон, це мама просто стрельнула з пістолета твого дорогого татка! Ось як ти підростеш, вона й тобі дасть постріляти.

«Бреше й не усміхнеться! — захоплено подумала Скарлет.— Я б так швидко й не зметикувала. Але навіщо брехати? Вони ж однаково дізнаються, що я зробила».

Вона знову глянула на тіло в себе під ногами, і аж тепер, коли вляглися шал і страх, відчула відразу, а коліна у неї затремтіли. Мелані поволі вернулася на сходи й почала спускатись, тримаючись рукою за поруччя і закусивши безкровну нижню губу.

— Вертайся в ліжко, дурненька, ти тільки зашкодиш собі! — прикрикнула на неї Скарлет, але напівгола Мелані й далі натужно сходила вниз.

— Скарлет,— прошепотіла вона,— ми повинні витягти його звідси й поховати. Він міг бути не один, і якщо вони його тут знайдуть...— Мелані сперлася на плече Скарлет.

— Ні, він один,— відказала Скарлет.— З вікна вгорі я більш нікого не побачила. Мабуть, це дезертир.

— Коли навіть і так, краще, щоб ніхто про нього не знав. Негри можуть вибовкати, і тоді прийдуть янкі й тебе заберуть. Скарлет, ми повинні закопати його десь, поки наші не вернулися з болота.

Гарячкова настійливість Мелані спонукала до дії, і Скарлет почала напружено думати.

— Я можу закопати його край саду під альтанкою — там, де Порк ховав барильце з горілкою, м’який грунт. Ось тільки як мені дотягти його туди?

— Візьмемо вдвох за ноги й виволочимо,— рішуче сказала Мелані.

Скарлет мимохіть відчула ще більший захват.

— Та ти й кішку за лапу не виволочиш. Я сама його витягну,— різкувато промовила вона.— А ти йди лягай. Бо ти доконаєш себе. І не пробуй помагати мені, а то я сама віднесу тебе нагору.

Бліде обличчя Мелані розпромінилося щирою усмішкою.

— Ти така мила, Скарлет,— сказала вона й ніжно доторкнулась устами до її щоки. І перше ніж Скарлет отямилась, Мелані додала: — Якщо ти зможеш сама його витягти, я тут повитираю... щоб не було цієї калюжі, коли наші вернуться. І ще, знаєш, Скарлет...

— Ну?

— Як ти гадаєш, це дуже непорядно — заглянути в його ранець? Може, в нього є що з харчів.

— А чого ж,— відповіла Скарлет, сердита на себе, що сама про це не здогадалася.— Ти заглянь у ранець, а я перевірю кишені.

Схилившись над трупом і тамуючи в собі відразу, вона розщібнула решту гудзиків на мундирі й заходилася нишпорити по всіх кишенях.

— Боже,— прошепотіла вона, дістаючи розбухлий гаман, загорнутий у шмату.— Мелані... Меллі, у нього тут наче купа грошей!

Мелані не озвалася, а тільки рвучко сіла на підлогу й прихилилася до стіни.

— То подивись,— промовила вона нетвердим голосом.— Мені трохи недобре стало.

Скарлет шарпнула шмату й тремтячими руками розгорнула гаман.

— Глянь, Меллі!.. Ти тільки глянь!

Мелані перевела на неї погляд, і очі її округлилися. В гамані було напхом напхано зелених федеральних банкнотів усуміш з конфедератськими, а поміж ними поблискували золоті монети — одна десятидоларова й дві по п’ять доларів.

— Кинь їх рахувати,— сказала Мелані, коли Скарлет почала перебирати гроші.— У нас нема часу...

— Ти розумієш, Мелані, що ці гроші означають? Що ми не голодуватимем!

— Так, так, люба. Я розумію, але зараз у нас нема часу. Глянь по інших кишенях, а я візьму ранець.

Скарлет несила була випустити з рук