Жоель Діккер - Правда про справу Гаррі Квеберта

class="p1">Лютер так само сидів на поваленому дереві. Він і з місця не рушив. Тревіс кинувся до нього, згріб за комір і струсонув.

— Де дівчинка? — заревів він.

— Яка дівшинка? — запитав Лютер.

Він намагався розрахувати подумки, скільки часу треба Нолі, щоб дістатися до мотелю «Морський берег».

— Де Нола? Що ти з нею зробив? — повторив Тревіс.

Лютер мовчав, і тоді начальник поліції Пратт підійшов ззаду, вхопив його за ногу і одним ударом кийка розтрощив коліно.

Нола почула крик. Вона здригнулася і завмерла. Вони знайшли Лютера і б’ють його. Вона вагалася тільки мить: треба повернутися, щоб полісмени побачили її. Через неї йому перепаде, це погано. Вона повернула вже назад, та чиясь долоня лягла їй на плече. Вона обернула голову і сахнулася.

— Мама?

Лютер лежав на землі з переламаними ногами і стогнав. Тревіс і Пратт по черзі гамселили його кийками і ногами.

— Що ти зробив із Нолою? — волав Тревіс. — Ти скривдив її, так? Скривдив? Недоумку ти паскудний, як ти міг її скривдити!

Лютер шалено кричав, благаючи їх припинити це.

— Мамо, це ти?

Луїза Келлерґан лагідно всміхнулася доньці.

— Що ти тут робиш, люба? — запитала вона.

— Я втекла з дому.

— Чому?

— Бо я хочу до Гаррі. Я так його кохаю!

— Ти не повинна покидати батька самого. Йому буде погано без тебе. Ти не можеш отак собі взяти й піти…

— Мамо, вибач мені за те, що я з тобою зробила…

— Вибачаю, доню. Але тепер ти повинна перестати себе катувати.

— Добре.

— Обіцяєш мені?

— Обіцяю, мамо. І що мені робити тепер?

— Повертайся до тата. Ти йому потрібна.

— А Гаррі? Я не можу його втратити.

— Ти його не втратиш. Він тебе зачекає.

— Справді?

— Так. Він чекатиме тебе все життя.

До неї знову долинув крик. Лютер! Вона кинулася назад, до того поваленого дерева. Вона кричала, щосили кричала, щоб припинити це катування. Ось вона виринула з чагарів. Лютер лежав на землі. Мертвий. Начальник Пратт і полісмен Довн розгублено стояли над тілом. Усе довкола було залите кров’ю.

— Що ви накоїли? — вигукнула Нола.

— Нола? — запитав Пратт. — Але ж…

— Ви убили Лютера!

Вона кинулася на Пратта, але він дав їй ляпаса. З носа в дівчинки зацебеніла кров. Вона затремтіла від жаху.

— Вибач, Ноло, я не хотів… — пробурмотів Пратт.

Вона позадкувала.

— Ви… ви вбили Лютера!

— Ноло, зачекай!

Вона чимдуж кинулася тікати. Тревіс хотів було згребти її за волосся і видер цілий жмут білявих пасом.

— Ох, лови її! — зарепетував Тревісові Пратт, — швидше лови!

Вона продерлася крізь чагарі, подряпавши щоки, і вибігла на узлісся. Дім. Дім! Вона побігла до кухонних дверей. З носа хлистала кров, обличчя було заюшене. Перелякана Дебора Купер відчинила двері і впустила її.

— Рятуйте! — зойкнула Нола. — Викличте швидку!

Дебора знову побігла до телефону, щоб зателефонувати в поліцію.

Нола відчула, як чиясь дужа рука затиснула їй рота. Тревіс підняв її й поніс. Вона відбивалася, але він міцно тримав її. Але вийти з дому не встиг: до вітальні повернулася Дебора Купер. Вона заверещала від жаху.

— Не хвилюйтеся, — кинув їй Тревіс. — Поліція! Все буде добре.

— Рятуйте! — заволала Нола, намагаючись видертися з його рук. — Вони вбили людину! Ці полісмени скоїли вбивство! У лісі труп!

Хтозна, як довго тривала наступна мить. Дебора Купер і Тревіс мовчки дивилися одне на одного. Вона не зважувалася кинутися до телефону, а він не зважувався піти. А потім пролунав постріл. Дебора Купер повалилася додолу. Начальник поліції Пратт застрелив її зі службового револьвера.

— Ви збожеволіли! — закричав Тревіс. — Здуріли геть! Нащо ви її вбили?

— У нас нема вибору, Тревісе. Ти знаєш, що нас чекає, якщо стара все розповість…

Тревіс аж трусився.

— Що нам робити? — запитав він.

— Хоч убий, не знаю.

Жах та відчай додав Нолі сили, і вона, скориставшись Тревісовою нерішучістю, видерлася від нього. Не встиг Пратт отямитися, як вона кинулася з хати через кухонні двері. Зашпорталася на східцях, упала, відразу ж схопилася на ноги, та могутня Праттова рука вже вхопила її за коси. Вона зойкнула і, обернувшись, укусила його. Полісмен випустив волосся, та вона не встигла втекти: Тревіс вгатив її кийком. Удар припав на задню частину черепа. Вона повалилася додолу. Довн перелякано позадкував. Усе довкола були залите кров’ю. Нола була мертва.

Тревіс нагнувся над тілом. Його нудило. Праттом аж тіпало. Із лісу долинало щебетання пташок.

— Що ми накоїли, начальнику? — пробурмотів Тревіс.

— Спокійно. Спокійно. Не панікуй.

— Так, начальнику.

— Треба позбутися Калеба і Ноли. Це, як ти розумієш, електричний стілець.

— Так. А Купер?

— Скажемо, що це вбивство. Збройне пограбування зі смертельним наслідком. Зробиш усе, як я тобі скажу.

Тревіс плакав.

— Так, усе зроблю, начальнику.

— Ти казав, що бачив Калебове авто біля шосе номер один.

— Так. Ключі в замку запалювання.

— Чудово. Занесемо тіла туди. І ти позбудешся їх, зрозумів?

— Зрозумів.

— Щойно ти поїдеш, я викличу допомогу, щоб нас не запідозрили. Та діяти треба швидко! Коли вони під’їдуть, ти будеш уже далеко. У цій метушні й не помітять, що тебе нема.

— Так… Але, здається, бабця ще раз телефонувала в поліцію.

— Нехай їй чорт! Треба поспішати.

Вони занесли тіла Лютера і Ноли у «шевроле». Потім Пратт побіг через ліс до поліційних авто. Узяв рацію й сповістив у диспетчерський центр, що виявив мертву Дебору Купер з вогнепальною раною.

Тревіс сів за кермо «шевроле». Виїжджаючи з чагарів, зустрів «патрульку» помічника шерифа, якого викликали на допомогу після другого дзвінка Дебори Купер.

Пратт саме дзвонив у диспетчерський центр, коли неподалік завила сирена. По радіо сповістили, що авто помічника шерифа переслідує на шосе номер один чорний «шевроле монте-карло», який трапився на під’їзді до Сайд-Крік-лейну. Начальник поліції Пратт заявив, що негайно поспішає на допомогу. Увімкнув сирену і рушив паралельною просікою. Виїхавши на шосе номер один, він мало не зіткнувся з Тревісом. Вони перезирнулися: обидва були в паніці.

Під час переслідування Тревісові пощастило зробити так, що авто помічника шерифа занесло. Він знову виїхав на шосе номер один і «вернув до Гусячої бухти. Пратт їхав за ним, інсценуючи переслідування. По радіо він давав хибні координати, сповіщаючи, що прямує до Монберрі. Вимкнувши сирену, він теж звернув на путівець до Гусячої бухти і перед будинком Гаррі наздогнав Тревіса. Перелякані, спітнілі, вони вийшли з авто.

— Ти що, здурів? — спитався Пратт. — Нащо ти тут став?

— Квеберта немає вдома, — відказав Тревіс. — Він поїхав із міста, я знаю. Він сказав Дженні, а вона сказала мені.

— Я попросив перекрити всі шляхи. Так