Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

30.2

 

***

– Ха-ха, у долі приголомшливе почуття гумору! Дитя протилежностей, це ж треба… Дочка Алана Ділейна, чия сила – знищення магії людей, і найсильнішого із людських магів. Той випадок, коли плюс на мінус дає нуль, чи як там пишуть у розумних книжках? Підозрюю, дехто про це давно знав, тобто наша нечарівна чарівниця мала рацію, – понуро підсумувала богиня Життя, сидячи на сходинках власного ґанку наступного дня. – Пророцтва несправжні… А я вірила в них майже два тисячоліття! Точніше, в одне з них – те, про Діву і Воїна, про їхнє неземне кохання і про маля, що об'єднає світ. Яке розчарування! Навколо і так суцільна буденність, а тут ще й це…

– Чуєш, подруго, – перервав її тугу Марк, прискіпливо розглядаючи недавно полагоджений поріг і вважаючи свою роботу більш-менш задовільною, – тобі потрібні пригоди? Ну то сама придумай нові пророцтва, вибери якогось дурня і грайся ним, як погралися нами! А особисто у мене вся ця загадковість вже в печінках сидить. Рех би забрав Реха! Навіщо було настільки ускладнювати?

– Взагалі-то все досить просто. – Карі припинив годувати птахів у своєму дворі і перестрибнув через похилий дерев'яний паркан. – Якщо дивитися об'єктивно, то начудили насамперед виконавці плану бога Смерті. І, звичайно ж, ми. А якби все йшло як треба… Перші маги створили Закритий світ. Зруйнувати магію Перших міг тільки Лан. З якихось причин він відмовлявся це робити…

– Через магів! – додала Лін, насилу протиснувшись у ворота. В руках вона тримала об'ємний ящик, хрест-навхрест перев'язаний широкою рожевою стрічкою. – Вважалося, що в Світі Тварюк немає магії. Лише людські держави використовували його як місце вічного заслання, і ймовірність того, що туди потрапить не-людь або маг і дасть початок новій епосі, була мізерно мала.

– Змусити правителя Старилісу змінити своє рішення міг лише Радіс, – продовжував Карі. – Але він зазвичай вкрай солідарний із Ланом. Крім питання про дитину, загублену казна-коли. Кинути тебе в Світ Тварюк, не спричиняючи прямих підозр, – і Радіс не вгамується, поки не змусить Лана вирушити туди теж. А щоб повернутися, необхідно зруйнувати купол… Арголін примчав до нас і розповів жалісну казочку, щоб виманити з глушини. Навряд чи він припускав, як сильно все закрутиться. Ми вміємо ускладнювати життя собі та іншим, ха-ха.

Лін кинула свою ношу прямо посеред двору і неспішно обтрусила пил із одягу. Ящик, трохи нахилившись, застиг.

– Подарунок від Арголіна? – Метаморф щосили вдавав, що пробачив тойянського короля, але це було відверто фальшиво. – Сподіваюсь, він не поскупився на вибачення?

– О ні! – заперечила чарівниця. – Перед тобою – дар Незрівнянного, що має покращити десять моїх навичок. Яких саме, не уточнювалось, але коли Елфа вручав мені це, – вона недбало штовхнула ногою «нагороду», – М-елфу аж тіпало. Якщо я не помиляюся, він стримував сміх.

– А що всередині? – Зеліна покрутила ящик сяк і так, навіть принюхалася. – Важкуватий… Невже золото? Як банально!

– Гадки не маю. Знаю лише, що це з особистих запасів Незрівнянного і цінується серед елф дорожче золота. А наш милий Арголін замість вибачень дав мені на цілий день свого придворного мага. Вгадайте-но, ким він виявився?

Друзі в унісон пхикнули, показуючи: ця новина вже відома кожному, хто чув останні тойянські плітки.

– І як Ельмірі Тагот? – з насмішкою поцікавився Марк. – Мабуть, відразу ж назвала Кірат болотом?

Лін невизначено хитнула головою. Вона сама не могла зрозуміти, як поставилася магиня до столиці Елфи та її мешканців. З одного боку, дівчина невпинно захоплювалася величчю міста і його чистотою. З іншого – побіжно зауважила, що краще жити на смітнику, ніж в суспільстві елф.

– Вона зачарувала Рі настільки, що він напросився з нами в Тойяну, – навіщось повідомила Лін. – А Млот зник… Хоча М-елфа і обіцяв повернути їм із Рі магію, але слова не дотримав. Сказав, що займеться цим пізніше, коли обидва материки трохи заспокояться і можна буде дозволити собі розкіш мати ворогів із магією. Даремно Рех затіяв цю комбінацію – як на мене, краще б Світ Тварюк залишався під ковпаком.

– Чому? – здивувалася Зеліна, не впізнаючи зазвичай лояльну до всього подругу.

– Тому що і у наших магів може виникнути спокуса стати елфами. Марку, навіщо молоток? А-а-а… Не боїшся? Раптом звідти вискочить… Зерно?!

Легка дерев'яна кришка злетіла, під нею виднівся міцно зав'язаний мішок. Лін неспішно розплутала шворку і не втрималася від сміху, побачивши ошелешену фізіономію богині, яка запустила пальці в зелену крупу – ту саму, призначену для годування свиней. З особистих, хай йому грець, запасів Незрівнянного.

– Ой! – пискнула Зеліна, висмикнувши руку. – Всередині щось є! Холодне і слизьке, як…

– Як метал.

Марк, не приховуючи роздратування, відсунув її вбік і витягнув із мішка щось на кшталт сріблястої складної лінійки. Вона виблискувала на сонці, на її краях виділялися неглибокі насічки.

– Ого, та це ж справді щедра подяка! – не вірячи своїм очам, вигукнула Лін.

Богиня із сумнівом знизала плечима і тихо фиркнула.

– Мішок зерна і залізну стрічку ти називаєш гідним подарунком? – висловила своє ставлення. – У кожному будинку такого добра хоч греблю гати!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍