Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

– Зерно, яке годі й шукати на цьому континенті! – з азартом заперечила чарівниця. – І переносний портал, яким може користуватися навіть така магічна бездарність, як я! Дивіться, він складається у квадрат, а тут повзунок і ці рисочки… Думаю, якась система координат. Пізніше розберемося! Ні-ні, мені краще до нього не торкатися. Нічого страшного, у мене є той, хто його налаштує. А зараз… Зел, ну не вередуй! Погодься, ти скучила за нормальною їжею, яку я збираюся приготувати!

Марк без зайвих слів підхопив Зеліну під руку і, не зважаючи на її активні протести, потяг до будинку.

– У тебе є година! – крикнув від порога. – Максимум – півтори! Бо я почну жерти курей живцем!

– Милий, я ж тебе годувала, – бджілкою вилася навколо нього богиня. – Тобі не подобалось? А навіщо тоді їв?!

Зачинені двері злегка приглушили звуки позапланового скандалу.

– Взагалі-то в нас уся кухня заставлена їжею, – невпевнено промовив Карі, коли вони з дружиною залишилися наодинці. – Я хотів влаштувати невеличке свято…

– Сам приготував? – поцікавилася Лін, не пригадуючи в нього особливої схильності до куховарства.

– Ні, – визнав метаморф. – Попросив у матері Ельміри помічницю на деякий час, то вона трьох кухарів до плити зігнала. Як думаєш, сказати…

– Ні, – впевнено перервала його чарівниця. – Завдяки Ельжені у нас є ціла година, вільна від розпитувань. Хіба ми не знайдемо, на що її витратити? Знаєш, я ж бо кохаю тебе, і нехай я не вмію говорити про свої почуття в присутності сторонніх… та й, чесно кажучи, за їхньої відсутність слова теж даються мені важко… Карі! Негайно постав мене на землю! Якщо Марк помітить це з вікна, години у нас не буде!

***

Через тиждень

– Зел, оселитися в Тойяні – погана ідея! – всоте повторила Лін. Втім, без особливої наполегливості, – вона давно переконалася в марності всіх розумних аргументів. – Просто повір мені! Залишити будинки на головному майдані Кірату, майже біля воріт королівського палацу, – по-справжньому погана ідея! Ну як ти не розумієш…

На довгих вигнутих віях рудої бестії затріпотіли сльози:

– Ти мене ненавидиш! – хлюпнула носом вона. – Через них, так?! – Богиня махнула рукою на горбики біля огорожі й розридалася. – Звичайно, я ж звірюка якась! Убивця! Душогубка! У-у-у…

Лін трохи здивувалась, але не заважала Зеліні розігрувати спектакль і насолоджуватися ним. Сторонніх глядачів не було, лише кіратська дітвора лякливо заглядала за огорожу, хоча об'єктом її уваги були не люди, а живність.

– Зел, мертвих некромантів недостатньо, щоб зруйнувати роки дружби, повір. І півнів теж. Ось якби йшлося про немовлят або про… Зел, ти що?! Припини! Не плач по-справжньому, Зел! Я пожартувала! Звісно, я не думаю, що ти можеш вбити немовля. Звичайно, не можеш!

– Можу, – різко заперечила Зеліна. – Дитинча вбити найпростіше, вони навіть захищатися не вміють. Але ти мене не слухаєш! І не міняй тему. Ми говорили про Тойяну! Марку, – почала богиня виставляти на поле бою свої війська, – тобі тут подобається?

– Більш-менш, – ухильно відповів той.

– Більше, ніж у Їжачках?

– Так, – скрипнув зубами Марк. – Більше.

– Бачиш? – Зеліна аж засяяла. – Йому добре в Тойяні! Карі, а як тобі Кірат? Краще, ніж Влая, правда ж?

– Краще, – з легкістю погодився метаморф. – Але це нічого не означає. Мені однаково, де жити. Головне, з ким і як.

– З Лін у мирі та злагоді? – хмикнула богиня. – Лі-і-ін…

– Спочатку домовся з королем, – зупинила її чарівниця.

– Уже! – Зеліна радісно підскочила.

– І з міністрами.

– Уже!

– І з Джерінером.

– Уже! – Богиня сяяла, смакуючи швидку перемогу.

Лін невизначено хитнула головою, відмовляючись сприймати всерйоз чергову примху подруги. Треба ж придумати таке – залишитися тут! Зрозуміло, руда обожнювала бути в центрі уваги, але головний майдан?.. І як така дурість могла спасти їй на думку?

– Відверто кажучи, коли Лан запропонував мені обживати Тойяну і бути її, так би мовити, талісманом, я вирішила, що він знущається, – задумливо промовила Зеліна. – Але, подумавши…

– О, ти вмієш думати? – удавано здивувався Марк, відірвавшись на мить від напівсонного споглядання лише йому відомої далечіні. – Вітаю, Зел!

– Лі-і-ін! – благально викрикнула богиня. – Тобі складно погодитися? Я багато прошу?!

– Тільки диво змусить мене затриматися в Кіраті. І, будь ласка, не закочуй очі! Живи в Тойяні, якщо хочеш, до чого тут мої бажання? Вже немає життєво необхідної причини сусідити, тому не створюй проблеми на рівному місці.

Зеліна так на неї глянула, що Лін відчула себе зрадницею. Але слухати дурниці теж сил не лишилося!

– Джерінер пообіцяв прибрати бруківку й навезти родючої землі для городів, міністри збираються влаштувати грандіозне свято в нашу честь, навіть Арголін подарував мені якийсь кущик із колючками, а тобі подавай дива? – Богиня і не думала ображатися. – Все життя – диво! Те, що для нас звично і буденно, десь викликає священний трепет. Уяви, ваше теля оголосили моїм втіленням у Храмі Життя! Ціпа висиджує яйця, то Джерінер пів дня навколо нього крутився, немов ніколи квочку не бачив! Он, біля огорожі, зі щілини між камінням тягнеться деревце – і це диво, між іншим!