Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

***

Сьома лінія захисту палацу Незрівнянного не здавалась небезпечною, але М-елфа застережливо торкнув чарівницю за лікоть і вкотре нагадав:

– Тільки чесна відповідь дозволить перетнути цю межу.

– Тільки чесна правильна відповідь, – педантично уточнив Млот. – Кат, як завжди, відкидає найважливіше. Зате ти, пані очільнице, за дивною звичкою тягнеш за собою все підряд, навіть марне сміття. Це я про себе і Рі, якщо хтось не зрозумів.

– Не хочу здатися нав'язливим, але через тебе я наплював на власні принципи і знищив купол Перших, – поспішив висловити й свою думку Лан. – Буде прикро, якщо ти підсмажишся прямо на моїх очах.

Лін зміряла пильним поглядом усіх порадників і стиснула зуби.

«Чи дійсно ти цього хочеш?» – так звучало, якщо вірити елфам, горезвісне питання. Щодо «цього» пояснень не було, хоча ерьєр-каратель намагався прояснити ситуацію, використовуючи вислови «благі наміри» і «віра в Елфу».

– Ти правильно сказав, Лане, – розтягуючи слова, промовила вона. – Через мене, а не заради мене. І в тих пророцтвах ішлося про мене як про знаряддя… Справді прикро. Серйозно, ти й уявити не можеш, наскільки це образливо! Вона тебе змусила? Ну, моя мати? Звичайно, вона! Значить, Зел мала рацію щодо тебе… Тоді й інші її вигадки – не казки? Про Радіса, Стариліс, Останню війну, Перших магів?

Правитель Дивного Лісу невизначено знизав плечима:

– Звідки мені знати, про що базікає руда? Її язик як помело і гостріший за бритву, а уяві позаздрив би сам Бест Влайський. Не заперечую, крихти правди…

– Не викручуйся, Лане, мені зараз не до твоїх одкровень, – перервала його Лін. – І якщо вибирати, кому вірити, то точно не тобі. Гаразд, я йду. Не хочеш зі мною? Звісно, ні, про що я взагалі…

Дві низенькі сходинки… Вона подолала їх, затамувавши подих, під дружне «Ох!» інших.

– Так просто… – видихнув Рі.

Попереду простягалася галявина, посеред якої височіла біла вежа.

– Наскільки я розумію, з протилежного боку є портал, пов'язаний із Таготом, – напівзапитально вимовила чарівниця, обернувшись. – І біля нього – охорона. Що вони зроблять, коли помітять мене?

Ерьєр-каратель дивився на неї донезмоги дивно і, схоже, не чув ані слова.

– Нічого, – відповів замість нього Млот. – Вони не перетнуть сьому лінію. Не ризикнуть перетнути. Йди вже! Чи чекаєш, що напівдохлий кат приєднається до тебе? Постарієш, чекаючи! Він же сумнівається! А тому, хто вагається, захист першого палацу гарантує вогняне поховання.

– Я все життя сумніваюся, – спокійно заперечила Лін. – І зараз не впевнена, що чиню правильно. Але, знаєте, я роблю це не задля вас, не в подяку і навіть не заради справедливості. Мені не треба переконувати себе в чомусь! Просто я, як каже Зел, милосердна дурепа, і мене це взагалі-то влаштовує. М-елфо, ти йдеш?

Ерьєр зробив кілька кроків, однак зупинився біля самої межі і винувато опустив голову.

Лін з розумінням кивнула, посміхнулася сама собі й попрямувала до центру кола, обмеженого кам'яними сходами останньої лінії захисту. Туди, де ось уже п'ять років не ступала нога нікого, крім верховного судді Тагота. До Елфи, що вирішив закінчити панування елф і необачно поділився цією ідеєю зі своїм сином. Заклинання безтурботності обплутали головного бунтівника, перш ніж він встиг чітко сформулювати думки. Обплутали, щоб захистити від гірких роздумів… і зупинили для нього час.

– Лін! – раптом прогриміло на всю округу триголосе відлуння.

Чарівниця невпевнено повернула голову, боячись побачити черговий міраж.

«Не йдіть сюди!» – хотіла вигукнути, але не встигла.

Вони перескочили сходинки, і не помітивши їхньої сили. Вони не сумнівалися! Навряд чи вони взагалі думали про щось, окрім мети, нехай ця мета і була, якщо вірити натякам супутників, сама на себе не схожою.

«Мене по-справжньому люблять. Навіть Зел…» – розчулено подумала Лін, перш ніж її почали душити в обіймах, щохвилини обзиваючи безмозкою куркою, довірливою ідіоткою і просто коханою.