Жан-Крістоф Гранже - Пасажир

Вона розповіла Соліні все, що дізналася останнім часом. Про проект «Мотрійка». Про загадковий препарат. Про людей, що на них його випробовували. Про те, як армія організувала все це під прикриттям «Метиса». Вона підвела риску, висловивши свою особисту думку: «Грі вже кінець».

Соліна помалу кивнув. Він був пригнічений, та не дивувався. Вразило його тільки одне.

— Ніколи не думав, що ти так легко облишиш цю справу.

— А мені нема чого полишати. Нам не слід встрявати до тих інтриг, що їх снують вояки й «Метис». Проти своїх не воюють, та й мета в мене інша.

— І що ж ти хочеш? Знаєш, я вже заплутався.

— Я хочу врятувати Януша.

Соліна похмуро зареготався.

— Так я ніколи не стану префектом поліції!

— Янушем прикривається вбивця. А ми його зловимо.

Поліцай звів брову. Гривка сухої трави на голій вершині.

— Кожен піде своїм слідом. Може, воно тебе здивує, та я певна, що Медіна Малауї якось пов’язана з «Мотрійкою».

— Ти ж сама казала, що нічого нам лізти в ті ігри.

— Ось тільки міфологічний убивця так чи інак причетний до цього діла. Люди з «Метиса» певні, що їхній препарат розбудив чудовисько в одному з піддослідних. Вони кивають на Януша. А я певна, що вони помиляються, але тільки почасти. Убивця таки хтось із піддослідних.

— А Медіна тут яким боком тичеться? Вона ж була хвойда.

Анаїс зітхнула. Тим слівцем він закаляв усіх жінок.

— Вона пов’язана з мережею піддослідних. Тим-то Януш і заліз до її помешкання.

— Поки ти десь лазила, мої хлопці через сервер простежили її виходи до мережі, а через оператора — телефонні дзвінки.

— То й що?

— Та нічого. Ні з ким із клієнтів вона в такий спосіб не перетиналася. Одне дивно: вона записалася на сторінку для знайомств. У клуб вечірок.

— Якого типу?

— Та звичайнісінький. Саша.ком. Пересічний сайт для пересічних людей.

Не найпридатніше товариство для дівчини-ескортниці, що звикла до багатіїв із Восьмого округу.

— Хто орудує сторінкою?

— Вона прозиває себе Саша. Справжнє ім’я — Вероніка Артуа. Декілька разів зазнавала фінансового краху, потім заходилася влаштовувати побачення. Оце зараз Фітон та Сернуа допитують її.

Вона змінила тему.

— Розкажи мені про Арно Шаплена.

— А я вже гадав, ти так і не запитаєш про нього.

Він запхав руку під плаща. Той порух перелякав Анаїс. Соліна просто-таки випромінював брутальність і насильство, хоч із тією ватою в носі скидався на заплішеного бевзя. Він дістав складену вдвоє теку. Поклав її на коліна й заходився розправляти. Анаїс навіть не здивувалася, уздрівши причепленого до обкладинки портрета.

— Арно Шаплен, — сказав Соліна. — Мордяка знайома, а вигляд інший. Так званий рекламний художник, на дозвіллі малює абстрактні картини.

— Чому так званий?

— Тут ми обставили хлопців із кримінального відділу. Роздобули документи, які Шаплен надав у травні 2009 року агенції з нерухомості, що найняла йому той дім. Усе пофальшоване.

— А де він брав гроші?

— Я звелів хлопцям з’ясувати це. Банкові вклади готівкою. Жодного чека — ні йому, ні від нього. Від цього тхне незаконними заробітками.

Анаїс розгорнула теку і знайшла інші знімки, з офіційних документів. А також кадри з камер відеоспостереження в районі вулиці Рокетт. Тут Януш уже не скидався ні на неохайного психіатра, ні на волоцюгу, ні на божевільного мистця. Ні навіть на того, що відвідував її у в’язниці.

На одному знімку пряжка в нього на поясі сяяла, наче зірка шерифа.

— Він невинен, — повторила вона. — Його потрібно захистити.

— Ті зарізяки, що ми запізналися з ними сьогодні, живцем здеруть із нього шкуру.

— Якщо передніше ми не заарештуємо його. Наш козир — оця тека. Коли Януш буде в безпеці, ми скажемо, що передамо всі матеріали газетярам.

— Ти ж допіру казала, що з цими хлопцями ліпше не зв’язуватися.

— Такі погрози нікому не подобаються. А якщо нам пощастить знайти справжнього вбивцю, шалька терезів схилиться в потрібний бік.

— Здається, тих двох Януш таки закатрупив.

— Він боронився. Попутні втрати. Така логіка декотрим воякам зрозуміла.

Соліна не відповів. Може, мріяв, як у далекому майбутньому здобуде підвищення, зловивши вбивцю.

— Ти так і не пояснила, чому дременула від нас по обіді.

Що ж, годі вже в хованки гратися. Вона коротко розповіла йому про дагеротипи. Про уламки дзеркала, обробленого йодистими випарами, що знайшли біля Ікара. Виклала і свою теорію про вбивцю-фотографа. Про особливу техніку, яку винайшли сто п’ятдесят років тому, і про сорок французьких дагеротипників, що й досі нею користуються.

— Ти ба! Просто-таки «Анаїс і сорок розбишак».

— Мені треба скінчити те, що я розпочала. Я відвідаю двадцять дагеротипників, які мешкають у краю Іль-де-Франс. Перевірю їхнє алібі на час убивства. А там буде видно.

Соліна відкашлявся і, трохи заспокоївшись, обсмикав плаща. Енергія колеги підбадьорила його.

— Підкинеш мене до контори?

— Ні, вибач, ніколи мені. Викликай службове авто або таксі. Якщо я цілу ніч працюватиму, то завтра в середині дня закінчу зі списком.

Комісар посміхнувся і роззирнувся, окинувши поглядом браму ботанічного саду, захаращений автомобілями бульвар Опіталь, відреставрований Аустерліцький вокзал, схожий на гіпсові декорації.

Нарешті він відчинив дверцята і підморгнув їй.

— Закохалася по вуха в цього засранця, еге?

Тепер у Кубелиних думках запанував лад.

Він зачинив віконниці і при світлі лампи міркував над медичною документацією, яку знайшов у конверті. Імена, числа, дати. Він може детально з’ясувати те, що справді сталось упродовж вагітності його матінки. Тим паче що сам він працював із проблемами близнят.

Монозиготні близнюки. Два зародки, одна плацента. Вони розвиваються з одної клітини, в них однаковісінький генетичний набір. У материнському череві їх поділяє тільки тонесенька оболонка. Вони перебувають у постійному контакті. Торкаються, пхають одне одного, дивляться одне на одного. Кожен стає для іншого полем для досліджень. Потроху поміж ними постає особливий ментальний зв’язок. Їх двоє, та заразом вони одне ціле. З четвертого місяця в них вже функціонують усі п’ять чуттів. Народжуються відчуття, емоції, і близнята поділяють їх. Кожен зародок стає для іншого джерелом і відображенням.

Зазвичай в основі такого зв’язку лежить любов.

А в близнюків Кубел то була ненависть.

Уже на третьому місяці в поведінці зародків спостерігалася чимала різниця. Один лежав. Другий звивався, рухався, завойовував простір. На четвертому місяці перший затуляв лице кулачками. Другий гамселив руками