Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

— Прориваймося, поки не отямилися! — землянин прудко пострибав на механічних ногах.

Синтет ледь встигав за напарником, активно масажуючи ліву руку. Вона поступово ставала слухняною.

Був ще один заслін з кількох десятків уммів, проте Ларсен і Норд швиденько пробігли крізь нього, немало здивувавши ремонтників таким нахабством.

Позаду лишився зал з хвилястими стінами й нормальною палубою. Норд думав, що так буде кругом, але помилився, бо чоловіки з розгону вилетіли у зеленкувато-бордове приміщення з нормальними підсвіченими стінами та хвилястою палубою. Найгірше, що хвилі нагадували морські й були гладенькими. Бігати по такій поверхні не лише важко, а й небезпечно для кісток. Та найголовніша проблема в сріблястих калюжах, котрі вузькими дзеркальцями ховалися в западинах.

— Молодші каруни казали про це місце. Я хотів оминути його, та умми навмисне загнали нас сюди. Буде важко. Киснева маска при тобі?

— Так, — синтет не сумнівався, що перед ним ртуть. Її отруйні випаровування спалять Ларсена.

— Давай мені. Я проскочу до арсеналу й принесу зброю.

— Фільтри використані. Я казав…

— Мені байдуже! Важливо, аби ота зараза остаточно не вбила мій пошматований організм! — очі Ларсена тривожно скосили вбік. — Скоріше!

— Тримай, — синтет витяг з кишені маску з використаним фільтром. Індикатор засвітився червоним, почувся огидний писк.

— Цього тільки мені бракувало! — землянин спересердя гепнув приладом об стіну, й писк щез. — Отак воно краще, — чоловік натяг маску на страшне обличчя й ледь не навкарачки видряпався на перший гребінь дивної палуби.

— А хотів викинути. Корисна річ, навіть використана, — Норд задкував до виходу, остерігаючись глибоко дихати. Мабуть, умми теж не в захваті від витоку ртуті. Жодної тварюки. Сподіваються, що порушники самі сконають. Дурні думки в голову лізуть. Звідки ремонтникам знати будову людини? Це молодші каруни ретельно вивчали Ларсена. Можна припустити, що дві бджілки-акселератки ділилися інформацією зі Саззом. Хтозна, які в них відносини. Не вороги, просто живуть окремо.

Ларсен вилетів з-за рогу, послизнувся, впав на спину та з’їхав прямо в сріблясту рідку калюжу, тримаючи перед собою пару чудернацьких пристроїв. Лаючись, підводячись, знову падаючи й знову лаючись, напарник вперто долав застиглі гребені перешкод, озираючись на кількох розчарованих медуз по той бік залу.

— Стережися! Моя одежа, взуття!.. — Ларсен роздягнувся, витрусив на палубу з кілограм краплин рідкого металу. Потім кинув Норду важкий пояс та руді предмети. На кінці кожного округлі потовщення, а посередині виїмки.

— Це… зброя? — синтет підозріло придивлявся до конфігурації предметів.

— А ти гадав побачити імпульсну рушницю? — землянин ретельно перевірив своє тіло, їдко шкірячись усмішкою мерця.

— Ні, але…

— Ніяких але. Цкіри розряджені. Блоки живлення я викинув, бо їм невідомо скільки тисяч років. Сувора правда життя: атомні батарейки мають кінцевий термін придатності. Я взяв з собою свіжо заряджені. В поясі два комплекти. Встав у гнізда. Засвітяться смужки. По них зорієнтуємося.

— Стріляти як? — Зейн, поки Ларсен одягався, прискіпливо роздивлявся дивний цкір, шукаючи кнопки керування.

— Не для наших рук штука. Для мацаків. Пальці короткі, триматимеш батарейну частину міцно обома руками. Не здумай торкнутися отих опуклостей. Спопелить розрядом на купку пороху. Тримати тільки по центру тоншої пласкої частини…

— Гантель якась…

— Слухай, що тобі кажу! — хрипко крикнув Ларсен. — Не до жартів. Трохи збоку буде видно блідо-фіолетовий трикутник. Прикладаєш палець і… все, розряд одиничний, дозований, до трьохсот метрів. Для умма достатній. Я вхопив найпростішу зброю, відносно легку для людини. В арсеналі є агрегати, котрі вчотирьох не подужати. Тільки старший карун з нею впорається, — Ларсен скинув маску.

— Може підемо звідси? — Норд успішно вставив батареї в гнізда. — В мене теж є легені.

Малопомітними тінями шукачі пригод пробиралися великими й малими, овальними, параболічними, неправильними, напівсферичними приміщеннями, всюди натрапляли на хитрі механізми, пости керування, ангари для тисяч псевдобронів, сотень пхатів та летючих гібридів; комунікаційні вузли, системи космічного зв’язку, оборонні сектори, де стояли велетенські електромагнітні плазмові гармати для бійні в космосі. Чи не з подібної лупонули по Цитаделі на Каптейн Бі, пропікши скелю майже на чотири кілометри вглиб?

Важко повірити, проте один такий корабель здатен знищувати цілі планетні системи, переслідувати руйнівників по всій галактиці, перетравлювати велетенську кількість енергії, аби змінити метрику простору й далеке зробити близьким. Відремонтувати це диво здавалося Норду все більш програшною справою. Мабуть, самою долею призначено карунам скніти на Оффі, даремно сподіваючись на возз’єднання з однодумцями. Даремно відновлюють свої тіла, подовжуючи життєвий цикл. На кинутий у минулому заклик про допомогу ніхто не відгукнувся. Напевне, розчинилася раса гібридів серед зірок, розпорошилася в галактичних рукавах, деградувала у вічній боротьбі. Або ж причаїлася десь, очікує на появу руйнівників-недобитків, щоб виконати місію захисту життя.