Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Рис. 191. Череп людини з модельованим обличчям із поховання інгульської катакомбної культури біля с. Старобогданівка

Хоча найпростіші форми штучної деформації черепа фіксуються ще в неандертальців[464], на території східної Європи, а вірніше, на Кавказі поодинокі знахідки штучно деформованих черепів відносяться лише до IV—III тис. до н. е. (могильники Гінчі та Гоно в Дагестані). Масовими вони стають тільки в похованнях катакомбної культури. Вважається, що штучна деформація є даниною естетичним традиціям колективу та буває різних типів (лобно-потилична, циркулярна та ін.), що пояснюється різними способами накладання давлячої пов’язки. Питання витоків цього явища не зовсім з’ясоване, але в багатьох випадках воно було стійкою етнокультурною ознакою. Окремі дослідники походження штучної деформації пов’язують із Близьким Сходом, звідки вона через Великий Кавказ потрапила в передкавказькі степи і далі на захід та схід. Деякі паралелі виявлено на Передньому і Середньому Сході, в Східній Анатолії. Слід відзначити, що штучна деформація не стосується якогось окремого антропологічного типу (як і модельовані черепи-маски). Морфологічно деформовані черепи досить різнорідні. Це може свідчити про складний процес формування катакомбного населення, до якого входили різні антропологічні типи. Поодинокі знахідки штучно деформованих черепів маємо і в більш західних регіонах Європи: жіночий череп стжижовської культури, декілька черепів із поховань культури Злота, у Волосово-Данилівському могильнику фатьянівської культури тощо. Наявність традиції штучної деформації голови у Волго-Донському регіоні в таких віддалених районах, як Польща, і відсутність її в Дніпровському степовому регіоні, на думку деяких дослідників, зокрема, К. О. Шепель, може свідчити, з одного боку, про контакти східних катакомбних провінцій із заходом і з північчю через лісостепову смугу, з другого — про якесь протистояння більш східних і західних причорноморських районів.

Для басейну Сіверського Дінця, як і для більшості районів Північного Причорномор’я, зовнішнім імпульсом для складання місцевих катакомбних культур виявилися Північний Кавказ і Північно-Західний Прикаспій. Але якщо для причорноморських районів це були групи пізньоямного і північнокавказького населення, то для басейну Сіверського Дінця велику роль відіграло населення більш пізньої передкавказької (маничської) культури. Можливо, цим і пояснюються відсутність штучно деформованих черепів у причорноморських степах і велика кількість їх у басейні Сіверського Дінця, позаяк на території Калмикії деформація з’являється тільки в передкавказькій катакомбній культурі. На думку деяких дослідників, вона більш пізня щодо західних культур катакомбної провінції, так само, як і донецька. Невеликі групи населення передкавказької культури проникали в басейн Сіверського Дінця. Виключно строкатий антропологічний склад передкавказьких катакомбників зі штучною деформацією, серед яких більшість гіперморфних антропологічних типів, як з високим, так і з низьким обличчям, спостерігається і в басейні Сіверського Дінця.

Населення передкавказької культури, яке не практикувало штучної деформації голови, виявилося в основному порівняно вузьколицим і довгоголовим. Для території Калмикії вузьколиці до ліхокрани були прийшлими, тому що в попередні часи тут був розповсюджений гіперморфний мезобрахікранний антропологічний тип (пізньоямне і північнокавказьке населення, згадуване раніше), найбільш характерний для Північного Причорномор’я на другому етапі катакомбної культури. А. В. Шевченко, який вивчав антропологічний склад катакомбного населення Калмикії і Передкавказзя, пов’язує появу тут вузьколицих доліхокранів з населенням культур шнурової кераміки Середньої Європи, особливо Польщі, не беручи до уваги наявність подібних типів на більш близьких територіях причорноморських степів, а саме деяких груп вузьколицих нижньодніпровських ямників і кемі-обинців, цілком сприймаючи гіпотезу В. О. Сафронова про більш західне походження всіх степових культур Південно-Східної Європи. Враховуючи те, що більшість ранньокатакомбних груп Придніпров’я (басейн р. Молочної) і передкавказької культури дуже схожа і що ця схожість підкріплюється подібністю деяких рис у поховальному обряді (скорчені на боці небіжчики, обличчям повернуті до входу в катакомбу), можна припустити проникнення причорноморського населення на південний схід, тим більше, що в багатьох працях археологів йдеться про бурхливі процеси етнічних переміщень, про пересування північнокавказького населення в степи і навпаки.

Ці, безперечно, важливі історичні події відбиваються на палеоантропологічних матеріалах. Так, окремі причорноморські ранньокатакомбні групи могли просуватися через Крим, Керченську протоку і далі на Північний Кавказ, де могли взяти участь у формуванні антропологічного складу населення передкавказької культури. Що шлях цей лежав не через територію Приазов’я, ми відзначали (населення там було незмінним з енеоліту і, можливо, протистояло вторгненню чужорідних племен на свою територію).

Отже, перша половина П тис. до н. е. характеризувалася важливими міжетнічними контактами, переселенням окремих груп, ілюстрацією чому є виявлена на антропологічному матеріалі різка зміна населення в степовому Подніпров’ї, поява масивного гіпероморфного типу. Але здається, що вторгнення “північнокавказців” нечуло тривким і не залишило слідів у фізичному вигляді наступних поколінь. На зміну широколицим брахікефалам у XVII ст. до н. е. прийшло довгоголове, порівняно вузьколице населення, яке домінувало на цій території в наступні часи у населення культури багатоваликової кераміки, білозерської і навіть зрубної культур, тобто до кінця бронзової доби.

Тривалий час антропологічні характеристики населення пізньої бронзи на теренах України (в основному степового Подніпров’я) базувалися на вивченні серії черепів, відомих у науковій літературі як черепи зрубної культури[465] — доліхокранних, порівняно вузько- і високолицих, які були відмінні від черепів катакомбної і зрубної культур більш східних територій, зокрема Нижнього Поволжя. Це дало підставу твердити про автохтонне походження населення зрубної культури на території України та заперечувати міграційні хвилі зі сходу[466].

Рис. 192. Голова чоловіка з поховання 2 в кургані 5 катакомбної культури біля с. Новопилипівка. Реконструкція М. М. Герасимова

Після виділення культури багатоваликової кераміки в окрему черепи зрубної культури були розділені на дві групи відповідно до археологічної атрибутики поховань, одна з яких належала культурі багатоваликової кераміки, друга — зрубній. Внаслідок такого розподілу черепи зрубної культури походили тільки з поховань Лівобережжя, багатоваликової кераміки — з більш широкої території.

Обидві групи за багатьма ознаками подібні і відносяться до доліхокранних, порівняно вузьколицих варіантів європеоїдної раси. Різниця між ними в будові обличчя: багатоваликові — вузьколиці, ортогнатні, вузьконосі; зрубні мають середньої ширини мезогнатне обличчя. Помітна відмінність і в будові тіла. Населення зрубної культури високоросле (174,2 см), багатоваликової кераміки більш низькоросле (169,6 см). Розходження виявилися і в чоловічій, і в жіночій групі населення. Додатковим аргументом на користь різниці між цими двома групами населення може бути і неоднакова частота зустрічання дискретно-варіюючих ознак, яка є показником генетичної близькості або відсутності її залежно від концентрації черепних “аномалій”. Так, частота зустрічання метопічного шва на черепах зрубної культури 5 %, на черепах багатоваликової 12 %, вставочних кісточок відповідно 3 % і 12 % і т.