Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

ін. Ще два факти можуть свідчити про різні умови життя населення цих двох культур. Середня тривалість життя населення культури багатоваликової кераміки значно вища, ніж зрубного (відповідно 42,4 і 37,2 роки). Особливо це стосується жіночого населення культури багатоваликової кераміки: 43,9 роки порівняно з 33,1 року у зрубників. Заслуговує на увагу і високий відсоток ураженості карієсними захворюваннями у населення багатоваликової кераміки — 20 %, тоді як у зрубного тільки 5 %, що говорить про різний характер харчування. У перших переважала їжа, насичена вуглеводами, у других — білками.

На сьогодні пам’ятки культури багатоваликової кераміки розповсюджені на великій територїї, що дає змогу дослідникам виділити декілька її локальних варіантів. На жаль, по окремих районах антропологічні дані досить обмежені: чотири черепи поганої збереженості з басейну Сіверського Дінця[467], серія черепів із грунтового могильника Калфа, раніше опублікованих як зрубні[468]. Від усіх перелічених матеріалів черепи культури багатоваликової кераміки відрізняються різкою доліхокранією, більш вузьким ортогнатним обличчям, саме тими рисами, за якими вони наближаються до тшинецько-комарівських (безумовно, беручи до уваги малочисельність останніх), а також до калмицьких (VI група за В. О. Сафроновим, синхронна придніпровським).

Порівняно з населенням попереднього часу на території степового Подніпров’я і суміжних (ямної, ранньо- і пізньокатакомбної культур, а також культур шнурової кераміки Волині, Чехії та Словаччини) населення багатоваликової кераміки цього регіону подібне до найпівденніших груп ямників (Запоріжжя, Примор’я, Буджак), населення кемі-обинської культури, деяких ранньокатакомбних груп (наприклад, каховської), а також до вказаних вище культур шнурової кераміки і дуже відрізняється від пізньокатакомбного населення степового Причорномор’я. Отже, можна твердити, що фізичний тип населення багатоваликової кераміки Подніпров’я має місцеві корені, які сягають у ранньокатакомбні часи.

Антропологічний склад населення зрубної культури на всій території її поширення на сьогодні вивчений достатньо. За винятком окремих районів (зокрема Нижнього Поволжя, Приазов’я) він майже одноманітний. В основі його доліхокраннии високорослий тип із середньошироким обличчям. Мова йде про Лівобережжя України (включаючи басейн Сіверського Дінця) та Середнє Поволжя. Серед усіх названих груп населення Лівобережної України найбільш вузьколице. На наш погляд, це пояснюється взаємодією двох компонентів — місцевого (населення культури багатоваликової кераміки Придніпров’я) і деякою мірою прийшлого зі сходу. Підтвердженням цього можуть бути знахідки масивніших черепів у похованнях Запорізької та Херсонської областей і велика частота зустрічання (50 %) горіхоподібних потовщень на нижніх щелепах, більш характерних для східних груп населення. Але місцевий компонент, мабуть, був домінуючим. Висновок цей підкріплюється і дослідженнями археологів, згідно з якими зрубна культура в Україні великою мірою сформувалася на базі попередньої культури багатоваликової кераміки, яка не тільки доживає до зрубного періоду, але і на якомусь відрізку часу на відповідній території співіснує з нею.

Вивчення фізичного типу населення заключного етапу доби бронзи на території степової України грунтується тільки на палеоантропологічних матеріалах білозерської і Ноуа.

Населення культури Ноуа за фізичним типом було неоднорідним, тому генезис його досить складний. Неоднозначні і думки щодо утворення самої культури. Згідно з однією вона походить від місцевих культур доби середньої бронзи, головним чином Монтеору. Згідно з другою виникла на основі синтезу місцевих культур і культур прийшлих (скотарські племена півдня Східної Європи). Антропологічні дані підтверджують скоріше другий погляд. Носії місцевих культур, особливо на території Румунії, Молдови, — грацільні, вузьколиці. їм здебільшого притаманні ознаки середземноморського типу, прикметні для культури Монтеору. Місцеві елементи поширені на заході культури Ноуа (могильники Пробота, Дойна, Клуж). Вплив прийшлого протоєвропеоїдного населення (масивнішого, з широким обличчям) виявляється на території Дніпровсько-Прутського межиріччя (могильники Трушешть, Старі Бедражі, Острівець), хоча археологічні дані цьому суперечать — у формуванні культури Ноуа у Попрутті більша питома вага належить місцевому (або західному) компоненту. Антропологічні матеріали вказують на домінуючу роль прийшлого компонента і, можливо, більш вірно відображають процес формування культури Ноуа в східному ареалі її розповсюдження: як складний процес синтезу двох різноетнічних культур — місцевої і прийшлої, де своєрідно поєдналися матеріальна культура місцевого субстрату з переважанням фізичного суперстрату[469]. Але походження цієї групи протоєвропейців у чистому вигляді на даній території дослідники пов’язують лише з населенням, що залишило могильник біля с. Калфа (культура багатоваликової кераміки). Поява гіпероморфного антропологічного типу в Дніпровсько-Прутському межиріччі безпосередньо зі сходу, з причорноморських степів, стосується, на наш погляд, більш давнього часу, а саме першої чверті II тис. до н. е., коли під тиском “північнокавказців” окремі групи пізніх ямників із межиріччя Південного Бугу та Інгульця просунулися на захід у буджакські степи, де взяли участь у формуванні місцевих груп культури багатоваликової кераміки, на базі яких і формувалося населення східних районів культури Ноуа (могильники Трушешть, Острівець, Старі Бедражі). Лише таким чином можна пояснити локалізацію за доби пізньої і середньої бронзи на крайньому південному заході Причорномор’я масивних протоєвропейців, тоді як на схід від цієї території, в степах Придніпров’я, панував вузьколиций середземноморський тип[470]. Особливо це стосується населення білозерської культури.

Фізичний тип населення білозерської культури відомий за антропологічними матеріалами з грунтових і курганних могильників, таких, як Широке, Чернянка, Первомаївка. Найхарактернішими ознаками його є довгоголовість, (але іноді трапляються і короткоголові екземпляри), вузьке і високе обличчя, значна довжина тіла (171,3 см для чоловіків). Одні дослідники відносять цю культуру до кола пам’яток фракійського гальштату, інші — до іранського етносу, вказуючи на генетичні зв’язки із зрубною. В археологічних матеріалах відчувається значний фракійський вплив, пов’язаний з культурою Ноуа. Попри схожість окремих ознак, таких, як довгоголовість і довжина тіла (маються на увазі матеріали Дністровсько-Прутського межиріччя), антропологічний матеріал виявляє велику різницю щодо ширини обличчя — білозерське населення більш вузьколице, ніж його західні сусіди. Що стосується населення зрубної культури України, то воно за більшістю таксономічно важливих ознак, таких, як ширина обличчя, довгоголовість, значна довжина тіла, схоже з білозерським. Не заперечуючи зовнішніх впливів на формування фізичного вигляду білозерського населення, можна припустити його автохтонний розвиток, беручи до уваги велику схожість із вузьколицими довгоголовими морфологічними комплексами попередніх епох, починаючи з кемі-обинського.

Незважаючи на бурхливі події протягом усього II тис. до н. е. в степовому Придніпров’ї і Приазов’ї (переміщення окремих груп населення, вторгнення, воєнні зіткнення і т. ін), які не могли не відбитися на формуванні фізичного типу носіїв різних етнічних угрупувань, основні чотири антропологічні комплекси, відомі нам з енеоліту, розвиваються в часі і на окремих етапах то один, то другий стають домінуючими.

Спорідненість антропологічних типів населення кемі-обинської культури, ранньокатакомбної, деяких груп Нижнього Подніпров’я (наприклад, каховської) та населення багатоваликової кераміки підтверджується спостереженнями В. М. Даниленка, який вважає, що усі три культури складають у часі єдину генетичну лінію (В. М. Даниленко