Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–І давно тобі таке сниться? – здивувалася вона.

–Здається, із самого дитинства. –він взяв доньку за плечі. – Я не боягуз, Хелено. Але після смерті твоєї матері, я поклявся собі захищати тебе від небезпеки. Тому... коли я хвилююся про тебе, ці сни частішають.

–Слухай... це зовсім не добре. Повернемося додому, пообіцяй мені, що підеш до психотерапевта.

–Хелено...

–Пообіцяй мені.

Корнеліус підняв на неї очі.

–Обіцяю.

–Гаразд. Тепер давай спустимося поснідати, а то я тебе зараз з'їм.

Корнеліус розреготався, і вони спустилися вниз на сніданок. Мохамед тепло посміхнувся їм, потиснувши руку батькові Хелени. Джіа схопила дівчину за руку і посадила на подушки поруч. Вони поснідали, обговорюючи плани на день.

–Ви ж до пуття не бачили королівства!– крикнула Джіа. – Треба сьогодні ж влаштувати вам екскурсію!

– Ваша Величносте.– Фару увійшов у трапезну й опустився на одне коліно, – Вам лист.

Джіа і Мохамед втупилися в конверт із чорного пергаменту.

–Дозволите мені його відкрити? – запитав Фару, з недовірою поглядаючи на конверт.

–У цьому немає потреби, мій друже. – хитнула головою Джіа, усмішка покинула її обличчя, змінившись настороженістю. –Лист адресовано мені.

Ірві загарчав, чорний пергамент виготовляли на Сонцедомі. Це лист від Касії та її батька.  Конверт був об'ємним і, розкривши його, Джіа побачила збільшувальне скло з кованою ручкою і ланцюжком із перлами.

–Лупа? – насупилася Хелена.

–Це не просто лупа. Це – промінь істини... – відповіла, здогадавшись, Джіа, і спрямувала збільшувальне скло на сонце, аж доки сліпучий сонячний зайчик не застрибав чорним пергаментом, підсвітивши рядки, написані невидимим чорнилом.

–Що там? – запитала Хелена.

–Якщо протягом двох сонць, ми не віддамо їм ключі від міста, вони заберуть його силою. – прочитала Джіа.

Фару, вартові та Мохамед хором загуділи.

–Я маю переговорити з Ґотлінським Кланом. – перекрикуючи невдоволені міркування, заявила Джіа. – Королі нашого світу давніші й мудріші за нас, смертних. Вони володіють магією, їхня допомога нам необхідна.

–Але, міледі, Сонцедім готує армію, вони вб'ють вас! Вам не можна залишати державу.– не вгамовувався Фару.

–Це не страшно.

Але вони можуть напасти в будь–який час. Дозвольте супроводжувати вас.

–Ні, життя моїх людей для мене важливіше. Зміцніть палац. Вчора я дала розпорядження стягнути війська до кордонів. Вони вже кинули нам виклик, вбивши двох наших людей. Якщо я не повернуся до опівночі – запечатайте портал. –поклавши руку на його плече, сказала вона.– Я піду. Зрештою, вони за мною прийшли. До того ж, вони дали нам два дні. Ти залишишся тут і будеш захищати їх разом із Хасидом і вартою.

–Моя королево... Вам не можна ризикувати собою. – хитав головою Фару.

–А тобі, значить можна? – насупилася вона.

–Я – ваш слуга.– знизав плечима він.– І я готовий померти за вас.

–У моєму королівстві немає слуг. – відповіла Джіа.

–Ваш батько викупив мене, коли мені було три, і я поклявся прислужувати йому до кінця життя, я присягнув захищати вас.

–Ти мій найкращий друг, Фару. Ти не слуга! – крикнула вона, поклавши руку на його плече. – Він викупив тебе, щоб ти був вільний.

–Я вільний, тільки поруч із вами. – відповів він, опустивши очі.

–Ти маєш залишитися.– відповіла вона.

–Я не можу інакше. – відповів Фару, піднімаючи на неї очі.

–Але, чому ні?! – розлютилася Джіа.

–Тому, що я люблю вас. – тихо відповів він.

Серце Джії вагою впало в грудях.

–І все одно вважаєш себе моїм слугою? – не зрозуміла вона.

–Для мене велика честь служити вам. Ви невимовно добрі до своїх підданих.

– Тоді я наказую тобі залишитися тут, із нашими гостями. Для війни в мене є воїни. Вони присягнули королю своїми мечами, вони знають, як боротися, і як покласти життя за королівство, якщо доведеться. Я не хочу втрачати жодного з них, але якщо такий наш шлях, я дозволю їм. Їм, Фару, не тобі. Ти залишаєшся тут. Це ясно?

Він помовчав кілька секунд, не зводячи важкого погляду з Джії.

– Так, моя королево. – він опустив очі.

Вона ненавиділа себе за грубість і наказовий тон, Фару не заслуговував на це. Але це був єдиний спосіб відвадити його від героїчних думок.

– Я швидко.

 Джіа відійшла вбік і покликала Хасида, головного вартового. Хелена втупилася на Фару, він виглядав ураженим, хоча вважав за краще приховувати це.

–Фару?

Він підняв на неї чорні очі.

–Так, міледі?