Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Хелена посміхнулася. Лілія вибаглива квітка, за нею потрібен належний догляд, але вона безсумнівно одна з найпрекрасніших довкола, Джіа цілком підходила під опис Мохамеда.

–Можна запитати тебе про щось сокровенне? – блиснувши очима, запитав Мохамед.

–Звісно.– не замислюючись відповіла Хелена й усвідомила, що вона й справді готова розповісти цьому доброму дідусеві що–завгодно, не приховуючи.

– Я можу помилятись, та мені здалось, що ти з батьком не дуже близька? – раптом запитав він.

Хелена похитала головою.

–Я втратила маму рік тому, відтоді він намагається...

–Зблизитися з тобою?

Вона кивнула.

–Його не можна звинувачувати. –спокійно відповів Мохамед. – Він не хоче, щоб тобі було самотньо.

–Я згодна з ним, просто... Іноді мені важко, ми такі різні.

–Важко тобі не від того, тюльпанчику.

Хелена посміхнулася його зверненню.

–Важко тобі від того, що ти вважаєш, ніби він хоче замінити маму, яка була ближчою до тебе. Але повір, це не так. Він захищає тебе.

–Мне важко ділитися...

–Це завжди нелегко, люба. Але повір, йому боляче не менше за тебе, він втратив кохану.

–Ви думаєте... я маю поговорити з ним?

–Мне здається, ключ до розуміння одне одного завжди лежить через діалог.

Хелена задумалася. Але ж він має рацію, відтоді, як її мами не стало, вони жодного разу з Корнеліусом не говорили про це. Може й справді варто?

Хелена піднялася.

–Спасибі, Мохамеде.

–Бережи себе, тюльпанчику.

Вона посміхнулася і пішла в покої до батька. Той саме сидів на підвіконні, відчинивши вікно, і заглядав у кам'яні таблиці.

–Та?

Корнеліус підняв на неї очі, глянувши поверх окулярів.

–Так, доню?

–Що це в тебе? – запитала вона, дивлячись на таблиці.

–Це пророцтво старійшин, його висікли в камені, щоб розшифрувати в майбутньому.

–Це доручили тобі?

Він зніяковіло поправив окуляри.

–Ну... більша частина пророцтва здійснилася... І... –він зупинився, глянувши на доньку. –Ти тому зайшла?

Хелена зам'ялася.

–Я хотіла поговорити з тобою.

Секунду він сидів, переварюючи її слова, а потім склав таблиці на підвіконня і різко зістрибнув.

–А... звісно–звісно! Проходь, сідай. – він метнувся до столу з глечиком зі сріблястого металу з візерунком. – Може, хочеш лимонаду? У королівстві подають знатний лимонад! Ось, мені принесли цілий кубок!

–Та, не метушись. – попросила Хелена. – Просто сядь.

Корнеліус трохи зніяковів і сів поруч із донькою. Вона зітхнула, втупившись у свої пальці. Хелена не любила довгих розмов, вважаючи за краще довго думати, але не озвучувати думки. Але слова Мохамеда дивним чином вплинули на неї.

–Я знаю, що тобі було непросто цей рік... – почала вона. – Тобто, мами не стало, я... не приклад ідеальної дочки...

–Ти найкраща дочка у світі! Що ти! – перебив її він.

–Я намагаюся сказати, що... Я буваю дратівлива і можу зачепити тебе. Але я... – вона осіклася, піднявши на нього очі. – Я не спеціально, не з метою образити. Просто іноді...

Корнеліус обійняв її. Хелена замовкла, охопивши батька руками.

–Я ніколи не залишу тебе.– прошепотів він.– Просто знай це. Тобі можуть не подобатися мої методи... або дослідження. Але я просто хочу, щоб ти не залишалася сама. Я взяв тебе з собою тому, що... Не хотів, щоб ти сумувала. Так, я не мама. Але я не намагаюся...

–Замінити її?

Корнеліус трохи почервонів, опустивши очі. Хелена взяла його за руку.

–Я зрозуміла, що це не так. І вибач, що дозволила тобі так думати. Ти – мій тато. І завжди будеш ним.

Корнеліус усміхнувся.

–Дякую, Хелено. Мені дуже важливо знати це.

–Ти виглядаєш втомленим.– зауважила вона, глянувши на синці під очима Корнеліуса.

–А це... це дрібниця.– він потер око вказівним пальцем, просунувши його під окулярами.

–Не дрібниця. – насупилася Хелена.– Розкажи.

–Мене мучать сни, іноді...– знизав плечима він.

–Сни? – не зрозуміла Хелена, адже їй теж снилася Джіа, королівство Лева і клан Златих ще до того, як вона з'явилася сюди. Може пустеля якось впливає на них обох?

–Так. – відповів Корнеліус. – Страшна пожежа, всі будинки у вогні... Гинуть люди, крики навколо. Я рятуюся. Але моя сім'я гине.

–Твоя сім'я?

–Так, у тому сні... У мене начебто є сім'я. Не ти і мама... а вагітна дружина і дворічний син. – він насупився, в його очах промайнув непідробний жах. – Я намагаюся врятувати їх, але врятуватися вдається тільки мені.