Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Можна просто Хелена, а його зви Корнеліусом. Ми – прості люди.

Фару посміхнувся.

–Ви багато чого зробили.– повідомив він.

–Я не мала поняття, що робила. – відповіла Хелена.– Я просто...

–Проявила доброту. – відповів Фару.– Іноді цього достатньо.

–Я не знаю, що сказати... Але дай їй час. Вона перелякана.

–Мені здається, справа не в цьому. – хитав головою він.– Найімовірніше, я не той, хто потрібен їй. Але я знав це. Просто хотів, щоб вона почула, що я відчуваю.

–Це зовсім не так! – не погодилася Хелена.

Фару сумно посміхнувся їй.

–Дякую, Хелено. Це дуже мило, зі свого боку, в тебе і справді золоте серце. Але я всього лише придворний, я не можу стояти в одному ряду з принцами і королями. І я завжди це знав, просто...

–Хотів проявити себе? – припустила Хелена.

–Так. – знизав плечима він. – Я не знатної крові, але можу захистити її.

–І повір, вона знає про це. Але вона не хоче ризикувати тобою. Ти дорогий їй.

–О, ні! Ваша Високосте!– кричав слуга, намагаючись вхопити Мохамеда, що зблід і посунувся на своїй подушці.

–Королю зле!– крикнув Фару.–Пошліть за прицесою!

Джіа наказала зібрати провізію і змінила вбрання на шкіряний жилет і штани, тонку лляну сорочку і шкіряні чоботи до коліна. Волосся вона зв'язала у хвіст. Сама вона вже була готова вирушити в дорогу, коли радник окликнув її.

– Моя королево. – впав на коліна Юзеф. – Вашому батькові зле.

– О, Боги.– злякалася вона.

Джіа побігла вгору, до покоїв батька. Його обличчя вкривав піт, він важко дихав. Знахар обпоїв його еліксиром.

– Як він? – взявши короля за руку, запитала Джіа.

– Боги подарують йому ще кілька місяців, моя королева. Але йому зовсім зле. Зруйнувати закляття старійшин неможливо, але тимчасово відтермінувати можна, якщо приготувати зілля, для якого необхідна місячна квітка. Вона росте на пагорбах за Південним лісом, біля гірського струмка. Вирушати потрібно сьогодні, моя королево. Ця квітка росте тільки за повного місяця, це завтра. Дорога займе чимало часу.

–Дозвольте мені відшукати квітку.– не вгамовувався Фару.

–Я бачила її одного разу. Я впізнаю її.

–Але...

–Фару! – підвищила голос вона.– Ти коли–небудь зустрічав місячну квітку?

Фару опустив очі.

–Ні, Ваша Світлосте.

Вона сіла на великого лева з густою гривою.

–У такому разі, в дорогу я вирушу самостійно.

Йти потрібно було на сузір'я у вигляді трикутника. Вона їхала, коли пустилася ніч. Ліс у ночі був таємничим, чулося ухання сов, лепет крил, цвіркуни видавали свій дзвінкий рокіт. Навіть уночі Південний ліс не був темним і страшним. Єдиним джерелом світла тут були світлячки, що снували навколо, осяваючи тернистий шлях.

–Нам потрібно звернути до гірського струмка. – сказала вона леву і той, розвернувшись убік, побіг швидше.

На невеликому пагорбі виднілася місячна квітка. Вона носила цю назву, бо росла просто під круглим блакитно–сірим місяцем. Квітка сяяла в темряві й мала круглу форму зі світними крапками по центру. Вона сяяла блакитним сяйвом, і росла на невеликому підвищенні, недалеко від пагорбів, ближче до води, єдина на галявині, ці квіти неймовірно рідкісні. Джіа дістала невеликий клинок і наблизилася до сяючої квітки. Раптово, вона почула шелест. З іншого кінця, до квітки підкрадалася інша дівчина. У неї було довге червоне волосся, проникливі медово–зелені очі та повні губи. В її руках була сокира. Вона помітила Джію і наблизилася до квітки швидше. Дівчина підняла очі на Джію і та помітила, що квітка відкидає промені на її обличчя.

–Стій! – крикнула Джіа.

–Мені потрібна ця квітка. – відповіла дівчина. – Якщо я її не використаю, не знайду того, хто вбив мого коханого, і не відплачу по заслугах.

–Прошу тебе. – тремтячим голосом сказала Джіа.– Мій батько проклятий, він помирає. Це єдиний порятунок. Я знайду тобі того, хто володіє пошуковими чарами, слово лева. Тільки дозволь мені взяти квітку!

Дівчина задумалася.

–Ти знаєш, що ця квітка має силу?

–Тобто? – не зрозуміла Джіа.

–Вона жертовна. Тому, хто поступиться квіткою іншому, відплачується подвійно. Іноді вона вселяє в людей шляхетність і милосердя, і квітка залишається непотрібною нікому. Я поступаюся нею тобі, і бажаю врятувати батька.

Джіа розуміла, що дівчина говорить неправду. Але її людяність вразила Джію.

– Не уявляєш, як я вдячна. Лев захистить тебе. Знайди вбивцю коханого, а найголовніше – спокій.

Дівчина кивнула і розвернулася, закинувши сокиру на плече.

– Зачекай! – крикнула Джіа. – Як твоє ім'я?

–Старла. – відповіла вона.– Старла–Кассіопея. Бережи своє серце, Королево Левів.