Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Джіа виїхала назад, тримаючи квітку в пляшечці за пазухою. Коли вона повернулася додому, на небі високо сяяло сонце.

– Міледі! Міледі! – біг до неї Хасид.

– Що трапилося? – злазячи з лева, запитала Джіа.

– Фарунж, міледі.  

Джіа швидко крокувала за Хасидом, серце забилося в грудях.

– Що з ним?

– Отруєний. – Хасид розкрив тканини намету, де знаходився штаб варти, і впустив її всередину.

– Як? – запитала вона, кидаючись до ложа Фару.

– Джіа, мені так шкода. – кинулася до неї Хелена. – Я благала його не робити цього...

– Не робити чого? – запитала Джіа, гладячи руку Фару.

– Ваша високосте. – скаав Корнеліус. – Фарунж, він... випив із вашого кубка.

– Кубка? – не зрозуміла Джіа.

–Подарунок Кігтя.– Хасид кивнув на темний кований кубок, інкрустований червоним гранатом.

– Кіготь–то чим не задоволений?! – здивувалася Джіа.

–Ми, як єдина держава, що не володіє магічними здібностями, не стали їхніми союзниками під час Повстання Занепалих, кілька століть тому вони об'єдналися із Сонцедомом. – пояснив Хасид.– Убито трьох смертних, міледі. Вони планують напад на світанку, щоб з усіма завойованими державами атакувати Верховний клан. Треба нападати першими.

–Ні. Ми не нападемо на них першими, цього вони й чекають. Ми будемо оборонятися.

–Оборонятися? Але, міледі, вони викрадають наших людей і вбивають їх, ви накажете нам просто чекати?

–Я відвідаю Верховну Королеву. Хоч ми й окрема держава, все ж таки служимо Верховній Королеві та Ґотліну. Ми не починаємо війни. Тільки Верховний клан може захистити нас і зупинити війну.

Джіа повернулася до Фару і доторкнулася до його чола, припала головою до його грудей, у пошуках серцебиття.

– Ні, ні! Він не може бути мертвий. Врятуйте його. Покличте знахарів, лікарів! Він мені потрібен!

– Вибачте, міледі, всі знахарі були визнані на Верхнесфері, під керівництвом Ковена. Тільки одного нам вдалося затримати.

– Фару...

Джіа притулилася чолом до його чола, по її щоці потекла гірка сльоза. – Лев захистить тебе...–секунду забарившись, вона припала до його губ. А потім встала. Її обличчя було непроникним.

– Що накажете, моя королево? – запитав Хасид.– Принести вам голову того, хто це зробив? Ми затримали знахаря. Я накажу знайти шлях до Верхнесфери і ввести туди військо...

– Ні.– відрізала вона.

– Ні? – здивувався Хасид.

–Ні.– повторила вона.– Фару якось казав мені, що помста не відроджує мертвих, а омертвляє живих. Якби я тільки мала спосіб повернути його до життя, я б зробила для цього, що завгодно.

–Міледі, він усього лише слуга.

Ірві смикнув поділ туніки Хелени, тикаючи мордою в кам'яні плити пророцтва, які перенесли до намету, щоб Корнеліус, як читець подібних реліквій, (чомусь народові левової держави так здалося), зуміє пролити на них світло. 

–Він ніколи не був мені слугою, Хасиде. – проричала Джіа, взявши його за комір.

–Ми могли б піти війною на Верхнесферу. – запитав Хасид. – Зіграємо на випередження, нападемо першими!

–Ми не настільки сильні, щоб змагатися з відьмами й чаклунами. Я вже сказала тобі, ми не нападемо першими. Це порушення закону Верховної Королеви. Забудь про це.

–Це таблиці пророцтва Златих?– прошепотіла Хелена батькові.

–Ні, це історія винекнення клану. Чекай.

Корнеліус взяв наплічник і витягнув кам'яні таблиці з написами.

–Ти завжди їх із собою носиш? – запитала вона роздратовано.

Корнеліус знизав плечима. Хелена взяла в руки таблиці, на яких золотим текстом було викарбувано пророцтво. Вона провела пальцями по тиснених письменах.

–"Кайдани істини, якої боїшся...". – пробурмотіла Хелена. – Джіа!

–В ім'я семи богів!– крикнула вона, повернувшись до неї. – Чого тобі?

–Скажи правду ту, що найтаємніша, ту, якої боїшся. – сказала Хелена, підійшовши до неї.– Скажи її тут і зараз, і отрута втратить силу!

–Це та частина головоломки, якої ми не знали. – пояснив Корнеліус.– Ну, звісно–звісно!

–Яку правду? – не зрозуміла Джіа.

–Ту, що боїшся сказати навіть собі. – Хелена поклала руку на її плече.

–Як? Я не...

–Ти кохаєш його, це ж правда.

–Ні, я не можу. Я не повторю долі матері.

–Джіа, скажи це! – благала Хелена. – Він же помирає!

–Якщо не прозвучить істина – він загине. – додав Корнеліус.

–Пресвятий лев, та він уже мертвий! –закрила руками очі Джіа.

– Є шанс врятувати його. Якщо не скажеш, втратиш на завжди. – відповіла Хелена.