Лев Миколайович Толстой - Війна і мир 3-4

Величезний, безкраїй бівуак, який нещодавно гаморів тріскотінням вогнищ і гомоном людей, — затихав; червоні вогні багать згасали і блідли. Високо в ясному небі стояв повний місяць. Ліси та поля, невидні раніш поза розташуванням табору, відкривались тепер вдалині. І ще далі за ці ліси та поля ясніла, коливаючись, кличучи в себе, безконечна далина. П’єр глянув у небо, в глибінь даленіючих, мерехтливих зірок. «І все це моє, і все це в мені, і все це я! — думав П’єр. — І все це вони спіймали й посадили в барак, загороджений дошками!» Він усміхнувся і пішов до своїх товаришів вкладатися спати.

XV

В перших числах жовтня до Кутузова приїжджав ще один парламентер з листом від Наполеона і з пропозицією миру, обманливо позначеним Москвою, тимчасом як Наполеон уже був недалеко спереду Кутузова, на старому Калузькому шляху. Кутузов відповів на цей лист так само, як на перший, присланий з Лорістоном: він сказав, що про мир мови бути не може.

Скоро після цього з партизанського загону Дорохова, який ходив ліворуч від Тарутина, було одержано донесення про те, що в Фомінському з’явилися війська, що вони становлять дивізію. Брусьє і що дивізія ця, відокремлена від інших військ, легко може бути винищена. Солдати і офіцери знову вимагали діяльності. Штабні генерали, збуджені спогадом про легкість перемоги під Тарутиним, наполягали перед Кутузовим на виконанні пропозиції Дорохова. Кутузов вважав, що не треба ніякого наступу. Вийшло середнє, те, що мало статися; послано було у Фомінське невеликий загін, який мав атакувати Брусьє.

Через дивну випадковість це призначення — найважче і найважливіше, як виявилося згодом, — дістав Дохтуров; той самий скромний, маленький Дохтуров, якого ніхто нам не описував тим, що складає плани боїв, літає перед полками, кидає хрести на батареї і т. ін., якого вважали і називали нерішучим і непроникливим, але той самий Дохтуров, якого під час усіх воєн росіян з французами, від Аустерліца і до тринадцятого року, ми бачимо начальником скрізь, де тільки становище важке. В Аустерліці він залишається останнім біля греблі Аугеста, збираючи полки, рятуючи, що можна, коли все тікає і гине і жодного генерала нема в арієргарді. Він, хворий, у гарячці, йде до Смоленська з двадцятьма тисячами захищати місто проти всієї наполеонівської армії. У Смоленську, тільки-но задрімав він на Малаховських воротях у пароксизмі гарячки, його будить канонада по Смоленську, і Смоленськ держиться цілий день. У Бородінському бою, коли вбито Багратіона і війська нашого лівого флангу перебито в пропорції 9 до 1 і вся сила французької артилерії спрямована туди, — посилається не хто інший, а саме нерішучий і непроникливий Дохтуров, і Кутузов квапиться виправити свою помилку, коли він послав був туди іншого. І маленький, тихенький Дохтуров Іде туди, і Бородіно — найкраща слава російського війська. І багато героїв описано нам у віршах і в прозі, але про Дохтурова майже ні слова.

Знову Дохтурова посилають туди у Фомінське і звідти в Малий Ярославець, у те місце, де був останній бій з французами, і в те місце, з якого, очевидно, уже починається загибель французів, і знову багатьох геніїв та героїв описують нам у цей період кампанії, але про Дохтурова ні слова, або дуже мало, або сумнівно. Це ось умовчування про Дохтурова очевидніше за все доводить його гідність.

Природно, що людині, яка не розуміє ходу машини і спостерігає її дію, здається, що найважливішою частиною цієї машини є та тріска, що випадково потрапила в неї і, заважаючи її ходові, сіпається в ній. Людина, не знаючи будови машини, не може зрозуміти того, що не ця тріска, яка псує і заважає роботі, а та маленька, передаточна шестерня, що нечутно крутиться, є однією з найістотніших частин машини.

10 жовтня, того самого дня, як Дохтуров пройшов половину дороги до Фомінського і зупинився в селі Аристові, готуючись точно виконати даний наказ, усе французьке військо, в своєму судорожному русі дійшовши до позиції Мюрата, як здавалось, для того, щоб дати бій, раптом без причини повернуло ліворуч на новий Калузький шлях і стало входити у Фомінське, в якому раніш стояв один Брусьє. У Дохтурова під командою в цей час були, крім Дорохова, два невеликі загони Фігнера і Сеславіна.

Увечері 11 жовтня Сеславін приїхав у Аристово до начальства з пійманим полоненим французьким гвардійцем. Полонений казав, що війська, які ввійшли сьогодні у Фомінське, становили авангард всієї великої армії, що Наполеон був тут-таки, що вже п’ятий день як армія вся вийшла з Москви. Того ж вечора дворак, прийшовши з Боровська, розповів, що він бачив вступання величезного війська у місто. Козаки з загону Дорохова доносили, що вони бачили французьку гвардію, яка йшла шляхом до Боровська. З усіх цих вістей стало очевидно, що там, де думали застати одну дивізію, тепер була вся армія французів, яка йшла з Москви у несподіваному напряму — старим Калузьким шляхом. Дохтуров нічого не хотів розпочинати, бо йому неясно було тепер, у чому полягає його обов’язок, йому наказано було атакувати Фомінське. Але в Фомінському перше був лише Брусьє, тепер була вся французька армія. Єрмолов хотів зробити за своїм розсудом, але Дохтуров наполягав на тому, що йому треба мати наказ від ясновельможного. Вирішено було послати донесення у штаб.

Для цього було обрано тямущого офіцера, Болховітінова, який, крім письмового донесення, мав на словах розповісти всю справу. О дванадцятій годині ночі Болховітінов, одержавши конверта і словесний наказ, помчав у супроводі козака з запасними кіньми до головного штабу.

XVI

Ніч була темна, тепла, осіння. Ішов дощик уже четвертий день. Двічі перемінивши коней і за півтори години промчавши тридцять верст болотистою, грузькою дорогою, Болховітінов о другій годині ночі був у Леташовці. Злізши біля хати, де на тину була вивіска «Головний Штаб», і кинувши коня, він увійшов до темних сіней.

— Чергового генерала скоріше! Дуже важливе! — промовив він до когось, що підводився і сопів у темряві сіней.

— Звечора нездорові дуже були, третю ніч не сплять, — по-заступницькому прошепотів денщицький голос. — Уже ви капітана розбудіть спочатку.

— Дуже важливе, від генерала Дохтурова, — сказав Болховітінов, намацавши відчинені двері і входячи в них. Денщик пройшов поперед нього і став будити когось:— Ваше благородіє, ваше благородіє — кульєр!

— Що, що? Від кого? — говорив чийсь сонний голос.

— Від Дохтурова і від Олексія Петровича.