Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

— Проблема в тому, що я не знаю самого себе.

— Підказок захотів? Людина здатна на більше, але не прагне до самовдосконалення. Ми застрягли в розвитку, бо маємо забагато механічних та електронних помічників, — Ларсен підібрав кульку й обережно пішов попереду Норда, прямуючи до найдальшої колони. В голові картографа «Спіки» повна схема корабля, тому потрібно триматися поруч і слухатися порад.

— Спробую залучити приховані резерви, — Зейн почувався кепсько, пасуючи перед Ларсеном. Той, мов риба в воді, йшов серединою зала, тримаючи певну дистанцію до вигнутих хвилями стін. Здавалося, хтось хлюпнув на них розплавленим металом, а той застиг зморшкуватим шаром синюватого кольору.

Розблоковані переходи між відсіками мали ідеальні форми рівнобедреного трикутника, що дозволяло вільно пересуватися кораблем по горизонталі й вертикалі.

— У мене виникла підозра, що твої контейнери відволікли увагу Сазза. Він втратив пильність, — Ларсен задоволено усміхнувся очима. — Жодного псевдоброна. Хороший знак. Корабель без охорони.

— А ремонтники? — Норд не поділяв оптимізму напарника.

— В них обмежений енергоресурс, — відмахнувся землянин.

— То й що? Ми по факту беззбройні. Мої пазури та твій пістоль, — Норд жалкував за гарматою Гауса в танку.

— Зброя не розв'яже проблему, — філософськи зауважив Ларсен. — Вона слабка проти старшого каруна. Перемагатимеш розумом.

— Прекрасне рішення, — прошипів картограф. — Я думав, наші псевдоброни підсоблять.

— Я попереджав про нейтралітет.

— Угу… Лиш два фанатично налаштовані смертники, — синтет тасував свої органи чуття, вибираючи найефективніші. Дивно, але запахи по інформативності кращі за звуки. От, наприклад, зараз смерділо прілим металом. Як метал може бути прілим? Потім війнуло мертвечиною. З десяток напівзотлілих великих слизняків лежали купкою. Попід стіною біліли кістяки місцевих тварюк. Крізь стійкий трупний сморід пробивався смолянисто-горілий.

Ларсен оминув цвинтар, боячись зачепити кістки. Звуки в залі гучні, чути далеко.

— Коли побачиш живого Сазза, а не статую з Каптейн Бі, дотямиш усю серйозність справи. Мозок сам увімкнеться на триста відсотків потужності, — прошепотів землянин. — Гадаєш, я не прораховую тактику? Повторюю, старшого каруна можливо перемогти розумом.

— В шахи з ним зіграємо? — синтет ледь стримував обурення.

— Ідея гарна. Я тільки за порозуміння, а конфлікти вирішувати інтелектуальною силою, — Ларсен прослизнув крізь трикутний, висотою в чотири метри, прохід, завмер, милуючись велетенською шестигранною колоною. — Спробуєш здогадатися, що це?

— Нізащо, — Норд на око визначив діаметр колони. Близько двадцяти метрів.

— Перший силовий стрижень. Під час роботи весь об’єм заповнюється рідким гелієм.

— Конкретніше, — Зейн захопився. Не кожного дня буваєш у зорельоті, котрий блукав серед зірок за тисячі світлових років звідси.

— Енерговузол. Щось на кшталт наших надпровідникових соленоїдів. Мені в пам’ять вбили схему корабля без детального пояснення.

Екскурсія — хороша річ, але вона має один трагічний аспект: обов’язкову зустріч з ворогами. Вони могли з’явитися будь-якої миті. Замасковані, спритні, жорстокі. Прості машини, які теж ламаються та вмирають.

— Ремонтники реінкарнуються? — Норд подумки тренувався, налаштовуючи шосте чуття.

— Вони клонуються. Через брак енергії ми навряд чи стрінемо армію уммів, — поблажливо мовив Ларсен.

— То це чудово.

— Погано те, що всі умми сповзуться сюди в разі тривоги. Нам би до місцевого арсеналу дістатися без пригод.

— З цього треба було починати, — полегшено зітхнув синтет, — а то я гадав, що ти з глузду з’їхав, пропонуючи прориватися з голими руками.

Далі рухатися важче, бо шукачам пригод потрібно лізти вгору.

Ларсен дістав з торбини бухту тонкого ізольованого дроту з присмоктувачем на кінці:

— Бачиш той прохід? Темна арка поміж прямокутних блідо-блакитних виступів. Сховаєшся там, а я до шахти. Взагалі-то ліфтів на зорельоті ніколи не було. Гібридам людські зручності ні до чого. Це ускладнює наше завдання, але не до критичної межі.

Синтет пригадав, що псевдоброни й пхати вільно пересувалися вертикальними поверхнями. Картограф пірнув у темряву, притиснувся спиною до перебірки, напружив слух. Зараз він головний охоронець чоловіка, тож коли збоку почувся легкий шурхіт, синтет, не вагаючись, різко повернувся й пазурами вдарив у щось пружне й сильне. У відповідь вдарило струмом. Голова Норда вибухнула болем. На мить попливла свідомість. Тіло гойднулося на підкошених ногах, а рука конвульсивно викинула на освітлений простір чорне бридке медузоподібне створіння. Воно розпласталося на палубі, стікаючи смердючою юшкою. Вісім мацаків хаотично смикалися, по них пробігали блакитні розряди, огортаючи опукле тіло яскраво-тріскучим ореолом.

— Що за потвора? Невже умм? — Норд масажував занімілу руку, остерігаючись підходити впритул до пораненого ремонтника. Він сконав на диво швидко, без усяких заморочливих повстань з попелу й дурнуватих погроз шокерами-мацаками.