Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

50 Прорив

Вони злізли з псевдобронів біля зсуву ґрунту. Каруни виконали обіцянку й покинули землян.

— Сам бачиш, тут давно ніхто не бував, — Ларсен розгріб м’яку землю, перемішану з білими шматками вапняку.

— Бачу темряву, якусь нору. Може, тут звір живе? — їдко поцікавився синтет. Без шолома він сліпий. Зате напарник вставив у око щось на кшталт монокля з ремінцем і прискіпливо вивчав круглі стінки:

— Правильно. Це обрізана труба малого циркуляційного кільця. Ми в кормовій частині. Звідси найлегше потрапити всередину. Боюся навіть уявити, на основі яких фізичних законів літав цей корабель. Відстані в тисячі парсеків долав швидко… дуже швидко, — Ларсен підняв шкіряну сумку, набиту корисними речами та першим пішов трубою.

— Мрієш політати на ньому? — синтет сам не проти детально обстежити чужу техніку.

— Спочатку полагодити треба, — землянин терся об гладеньку сіру поверхню, просуваючись вглиб.

— Це реально? — Зейн сумнівався. Утопія, змішана з фанатичною вірою. Коли одразу після аварії не вигоріло, то тепер і поготів.

— Каруни кажуть, що головна проблема в браку енергії, а з навігаційкою вони впоралися. Просто так склалося… Час спливав, а гібриди гадали, що в них у запасі мільйони років.

— Припустімо, старший карун помре. Що далі?

— Ієрархія гібридів примітивна. Для них важлива вертикаль. Розкол надзвичайно рідкісна річ, — Ларсен зупинився.

— Він стався, — нагадав Норд.

— Цьому посприяли ізоляція та загибель більшості гібридів внаслідок енергетичного голодування. Декілька тисяч років істоти сидять на Оффі. Глухий кут.

— Не позаздриш, — погодився картограф. — Для людини тривале чекання схоже на повільну смерть. Куди тепер? — Норд пропустив прочинений бічний люк у стінці циркуляційного тороїда.

— Почекай, без мене ні кроку, — занепокоєно попередив Ларсен, дістаючи з сумки залізну кульку.

— Я не збирався, бо темно, — синтет посунувся назад.

— Темно… Ти бачив Оффу вночі? — напарник став навпроти люка.

— Коли?

— Дивовижне феєричне видовище. Біля бази воно блякле, а от далі в ліс… Найліпше дивитися з квадрокоптера. Мільярди комах-світляків рояться в кронах дерев. Острівці мерехтливого блакитного світла серед хвиль мінливого зеленого, червонястого й жовтого. Перед очима наче живий різнобарвний багатошаровий океан до самого обрію. Ти губишся в тій неземній красі, не можеш відвести очей, бо кожної миті виникають нові, неповторні візерунки, а палітра кольорів набуває фантастичних відтінків… Там — флуоресцентні бактерії в прозорих трубках, — пояснив Ларсен, коли Норд зазирнув у люк. — Вони по всьому кораблю. Чудова практична річ. Умми періодично оновлюють колонії, відловлюючи комах, бо й світні організми виснажуються, — землянин кинув кульку в люк. — Чуєш? Далеко прокотилася… Нічого.

— А що повинно статися? — Норд Зейн прислухався. Тиша.

— Умми реагують на звуки. Будь-які. Низькочастотні, середні, високі. Знаходять джерело та доповідають старшому каруну, або нападають, якщо це жива істота. В печерах жило повно тварин. Плазуни, сліпі кажаноподібні комахи, нічні птахи пайкери, чималі черепахові панцерники. Багато з них у пошуках їжі потрапляли в корабель. Обов’язково натрапимо на кістяки й побиті панцирі. Я теж мав стати жертвою. Ненаситна жадоба помацати руками диво чужої техніки колись привела мене до зорельота. Все було добре, проте я зачепився за виступ. Протез дзенькнув об палубу. Мені пощастило, бо поруч не було жодного умма, а коли вони збіглися, я накивав п’ятами.

— То як проберемося повз них? — Норд перевірив гостроту пазурів на лівій руці.

— В сумці спеціальні звукоімітатори. Умми зосередженні в периферійній частині, де знаходяться силові установки. Ближче до центру їх немає. Там апартаменти Сазза. Прорвемося крізь заслін, а там побачимо.

— Заспокоїв, — синтет вхопився за край люка й безшумно, ніби сильний гнучкий звір, стрибнув усередину відсіку. Решітчаста стеля високо вгорі, масивні круглі колони навскоси перетинали простір та губилися далеко внизу.

— Охолоджувальна система, — прошепотів Ларсен, дихаючи в потилицю Норда.

— Кріогенна?

— Звідки я знаю? Мабуть. Складно придумати агрегат, котрий давав би температуру, нижчу за абсолютний нуль. Ти не дуже дивуйся. Ми й каруни в технічних рішеннях маємо багато спільних рис, тому що фізичні закони однакові. Різниця у використанні.

— Я помітив… дроти, кабелі, трубки… Страшний постапокаліптичний сон земного науковця.

— Зате просто, надійно. Нууу, є ще резонансне енергополе. Запасний варіант бездротової підзарядки для пхатів та псевдобронів. Електромагнітне поле Оффи.

— Малувато, — Норд обмацував очима кожну деталь в залі. Жодного натяку на живих істот. Тільки химерно покручені трубки світили м’яким зеленим світлом. Густа тінь попереду вселяла тривогу.

— Погано, що нічого не бачу, — бідні зорові можливості напружували. Чому Норду не заклали в ДНК котячі очі?

— Ти прислухайся. Сліпі люди мали чудовий слух. Звуки створювали в мозку картинку. Перейди в інший режим сприйняття реальності, тоді буде зайвим шолом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍