Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

— Поясни.

— Дуже просто. Енергетика схожа, заснована на діленні та з’єднанні ядер.

— Додай генератори антиматерії, — Норд скептично глянув на Ларсена. Куди він хилить?

— Не додам, бо звідси починаються розбіжності, — око Ларсена примружилося. — Нам потрібно спочатку запустити допоміжні реактори, створити потужне захисне поле, а потім запускати генератори антиматерії, інакше зорельоту кінець. Так само у карунів.

— Погано зрозумів, — Норд озирнувся на істот. — Може, досить підготовки?

— Це ж просто. Основний корабельний реактор змінює метрику простору, але для його запуску потрібно декілька термоядерних. Не таких, як у нас, а вдесятеро потужніших!

— Ого. Каруни хочуть використати зірки як енергостанції?

— Давно це роблять. Вірніше, робили колись, але застрягли на Оффі та скотилися в кам’яну добу енергетики.

— Вони отримують струм з напівпровідникових елементів, — похитав головою Норд. — Яке варварство.

— А щоб ти робив на їх місці? — присоромив картографа Ларсен. — Вони відрізані від своїх світів і використали давно поховану предками оригінальну схему харчування.

— Не знаю… шукав би їжу, котра підходить мені, — кисло сказав Норд.

— Жував би листячко, хробаків, а потім крав у багатших сусідів, — Ларсен говорив серйозно, без відтінку іронії. — Був би завжди голодним, зате живим.

— Не вичавлюй з мене сльозу жалості, — сердито сказав Зейн. — Їм начхати на людей, то й мені проблеми карунів до лампи Аладіна.

— Ти не розумієш, — гарячкував Ларсен.

— Ні, це ти погано розумієш! — підвищив голос Норд. — Я сповна виконав умови договору! Мене примітивна енергостанція найменше цікавить, тому я волів би якнайшвидше зустрітися зі старшим каруном!

— Добре, я попрошу, — Ларсен почав виспівувати ультразвукову пісеньку.

— Не забудь сказати бджілкам-акселератам, що я з пхатом упорався! — гнівно крикнув Норд.

Мабуть, каруни, завдяки тривалому знайомству з Ларсеном, трішки розбиралися в емоційному забарвленні голосу людини, бо надто прискіпливо вивчали злий вираз обличчя картографа, одночасно аналізуючи загрозливий низькочастотний спектр слів. Здогадалися, нарешті, що тягнути час для них невигідно, бо всі реактори на базі захопить старший карун, і тоді годі сподіватися на перемогу синтета.

— Гібриди погодилися особисто провести нас лабіринтами печер до самісінького корабля, хоча це означає порушення кордонів співіснування, — озвався Ларсен нормальною мовою.

— Я щасливий, але розгніваний, — Зейн, примружившись, спостерігав за гібридами. Невже оці штучні мутанти-байстрюки протистояли руйнівникам? З кожною секундою повага до господарів печер танула снігом на теплій землі розчарування.

— Будь терплячим. Ще раз повторюю, без допомоги ми не зробимо й кроку в кораблі. Заблукати в ньому просто. Нас замкнуть в ізольованому приміщенні умми ремонтники. Ми сконаємо на радість Сазза. Ти цього домагаєшся?

— Я хочу прискорити процес. Для мене час на вагу життя. Обійматися з карунами цілий місяць та виводити тенором їхні високочастотні рулади я не збираюся.

— Де ти анахронізмів набрався? Рулади, начхати, лампа Аладіна.

— Історію знати треба, — сухо відказав картограф.

Каруни повели людину й синтета анфіладою печер, освітленою слабким сяйвом штучних циліндричних сталактитів, аж поки не вперлися в глуху стіну. Почаклувавши над замаскованою під камінь панеллю, гібриди відчинили широкий прохід та провели мандрівників до великого приміщення. В ньому стояв ряд коричневих опуклих скринь. До них чорними анакондами кабелів були підключені кілька псевдобронів. Застиглі тварюки перебували в трансі: очі заплющені, масивні тулуби ритмічно гойдаються вгору-вниз.

«Заряджаються, паскуди», — злісно подумав Норд, а вголос сказав: — Ти в курсі, навіщо ми сюди прийшли? — ще одну екскурсію картограф не витримає.

— Бажаєш пішки долати сотню кілометрів? — під хусткою вгадувалася саркастична посмішка. — На цих милих створіннях ми вмить доберемося.

Про відстань Норд забув, бо планував повернутися до котловини й на танку їхати до цілі.

— Згори корабель охороняють, — пояснив Ларсен. — З боку печер вхід вільний.

— Екзотичний вид транспорту, — не слухаючи картографа «Спіки», синтет обійшов тушу псевдоброна. — Жорсткувато для сідниць, а коли отримаєш в зад плазмовим шокером, пробіжиш всю дистанцію за п’ять секунд.

— За годину будемо на місці. Створіння в печерах бігають прудко, — Ларсен, опираючись на зігнуту в суглобі лапу, дерся на спину псевдоброна, погано вловивши гумор синтета.

— Керувати ним як? — Норд не вірив у безпечну подорож.

— Каруни заклали в пам’ять маршрут. Ти сідай між третім та четвертим шпичаками гребеня. Там найзручніше.